Меценат звернув увагу вже на перші поетичні спроби Вергілія. Головною цінною, на його думку, рисою молодого поета була щирість. Вергілій справді був щирим прихильником імператора, типовим представником тих дрібних італійських землевласників, які так бажали зрозумілого їм римського ладу, стабільності, давньої римської простоти, що заради них ладні були пожертвувати власне політичною суттю республіки. Вони дозволяли Августу ввести себе в оману, охоче погоджуючись з тим, ніби він обстоює республіканські ідеали Риму; легко довіряли політикам, бо політика в традиційному розумінні грецького поліса, грецької демократії, була їм байдужа. Самих себе римляни уявляли господарями світу і радо йшли воювати хоч за край землі для встановлення «нового світового порядку». У себе вдома вони теж хотіли порядку, адже вважали його запорукою «золотої доби», за якої люди зможуть повернутися до справжніх цінностей - землі, природи, родини, роду - мирного й заможного життя на лоні природи.

Книжка Вергілія «Буколіки», написана наприкінці 40-х - у першій половині 30-х років до н.е., є одним із типових прикладів жанру ідилії.

Ідилія - це малий твір (або уривок), що відтворює лагідні почуття людини на лоні чарівної природи, її радість, спокій, задоволення, гармонію з оточуючим світом.

Грецький поет Феокрит, засновник жанру буколіки, називав свої буколіки також ідиліями (від грец. ейдилліон - замальовка). Надалі в Європі це слово стало жанровою назвою, більш поширеною, ніж «буколіка».

Ідилія до сьогодні є живим жанром європейської літератури. особливо поширеним у деяких національних літературах, зокрема в українській. Класичні приклади ідилій можна знайти в українській поезії XIX (Т. Шевченко, «Садок вишневий коло хати...») та XX ст. (Л. Кисельов, «І мати молода, і сонце юне...»).

Поема «Енеїда» (29-19 рр. до н.е.) написана Вергілієм в останнє десятиліття його життя і є його заповітом римському суспільству. Вона започатковує певну традицію у світовій літературі, до якої можна віднести, наприклад, «Заповіт» Т. Шевченка. З тією лише різницею, що «Заповіт» адресований народу, що саме збирається перемогти усіх своїх ворогів, тимчасом як твір Вергілія - народові, який їх щойно переміг. Краще зрозуміти такі «заповіти» допомагає історичний коментар, отже, з нього й розпочнемо.

Сьогодні це важко уявити, але римські імператори з роду Юліїв справді вважали себе нащадками богині кохання Афродіти