«гуманізм», без якого неможливо зрозуміти філософію, літературу, взагалі все подальше духовне життя Європи. За словами російського історика античної літератури Йосипа Тройського, «жоден давньоримський письменник не справив такого впливу на історію європейської культури, як Цицерон». Його літературні твори були найвищим і останнім втіленням духу Римської республіки, що загинула разом з ним.

Як поєднати обов'язки громадянина з його правами, насамперед правом на життя й особисту безпеку? І навпаки: як суспільству захистити себе від окремих людей, котрі, користуючись «правом сильного», грабують цілі міста й провінції? У межах цих питань розвиває Цицерон свій гуманізм (від лат. humanus - людяний) - нове для Риму, а в такому формулюванні і для всієї історії людської думки етичне вчення про право людини на захист своєї особистості і своїх людських прав.

Цицерон був насамперед оратором, адвокатом. Саме захист конкретних людей підштовхнув його до чіткого формулювання засад гуманізму, надав необхідні для цього матеріали. Водночас він був чи не першим гуманітарієм, тобто вченим і літератором, теоретиком і практиком, який вивчає людей для того, аби їм допомагати.

Доба громадянських війн жорстоко і несправедливо насміялася з мрій тих римлян, котрі пишалися своєю республікою і прагнули, аби її тріумфальне утвердження в світі було не лише використане в інтересах пересічних римських громадян, а й мало гідне філософське осмислення й поетичне увічнення. Так, жорстокий диктатор Марк Антоній наказав вбити ненависного йому оратора Цицерона, а його відрубану голову виставити на тій самій трибуні римського форуму, з якої він часто виступав.

Однак невдовзі зла доля спіткала й самого Антонія. В останній з громадянських війн І ст. до н.е. його переміг молодий Гай Ок-тавій, внучатий небіж Гая Юлія Цезаря. Не допоміг Антонію і воєнно-політичний союз з останнім незалежним елліністичним правителем, а точніше - правительницею Клеопатрою з роду Птолемеїв. Разом з Антонієм і Клеопатрою загинула й остання елліністична держава - Єгипет Птолемеїв.

30 р. до н.е. Гай Октавій (або Гай Юлій Цезар Октавіан, як він іменувався офіційно, оскільки сам Цезар незадовго до своєї загибелі його всиновив) святкував остаточну перемогу над своїми ворогами. А вже в 27 р. до. н.е. він був проголошений імператором Цезарем Августом (тобто Цезарем Священним).

Відтоді слово «цезар», або «кесар», стас загальною назвою одноосібного римського правителя (до речі, українське «цар» також походить від цього слова).