науки та освіти. Тепер ти знаєш про походження назв усіх сучасних середніх навчальних закладів: школа, гімназія, ліцей.

Останній учень Арістотеля, якому він присвятив роки своєї старості, безперечно, був таким, що встигав, але вже в переносному значенні цього виразу, оскільки навчався не в галереї, а в палаці свого батька, македонського царя Філіппа, завойовника всієї Греції. Спеціально для нього Арістотель писав підручники з усіх наук - ті самі праці, що їх і ми маємо нагоду тепер вивчати: з фізики, філософії, політики, етики, поетики тощо.

Арістотель вірив в еллінський дух і його велике майбутнє, але не вірив у сучасні йому маленькі грецькі держави-поліси, які вже віджили свій вік, а тому докладав усіх зусиль, щоб виховати юного Александра, сина й спадкоємця македонського царя, елліном, який, побудувавши ідеальну державу, назавжди встановить порядок у Греції та завоює для неї весь світ.

Усе вдалося, ніби у казці. Апександр Македонський був юним генієм, вихованим геніальним учителем. Він засвоїв усю еллінську мудрість, ставши успішнішим від найуспішніших перипатетиків. Таких юнаків, відданих еллінському міфу, в самій Елладі годі було шукати. Очоливши державу і військо після смерті царя Філіппа, Александр таки завоював для Греції весь відомий еллінам світ, зупинившись лише перед невідомою Індією.

Однак Александр помер молодим, а його держава розпалася. Грецькі поліси, зруйновані як фізично, так і духовно, вже ніколи не відродилися. Втім, весь відомий грекам світ через якісь десятиліття заговорив грецькою мовою - розпочалася елліністична доба культури Середземномор'я.

Для Арістотеля передчасна смерть його геніального учня стала особистою і всесвітньою катастрофою. Сократ залишив по собі Платона, Платон - Арістотеля - еллінський дух невпинно наближався до вищої всесвітньої гармонії... Мав з'явитися той, кому вистачить сили здійснити вивершене в дусі. Арістотель повинен був залишити по собі Александра, але пережив свого учня і духовного сина. Виплекана еллінська імперія розпалася.

Здавалося, античність як унікальний сплав духу й тіла, міфу й епосу, трагедії та комедії, літератури, філософії та конкретної науки загинула, не залишивши по собі ані пам'яті, ані сил для продовження цього великого експерименту. Насправді ж завершилася лише її класична доба, ставши унікальним пам'ятником людської щирості, сміливості, заповзятливості. Європа прощалася зі своїм дитинством, зі своєю школою. Проте вона ніколи не забуде того милого для неї часу, коли, ніби захоплений перипатетик, бігла вона за тим, що їй здавалося найвищою мудрістю...