Якщо дещо огрубити, афоризми Протагора означають, що напевне нічого знати не можна, а от довести, коли вмієш, можна все, що завгодно. І люди радісно заходилися навчатися софістиці -мистецтву цілком логічно й переконливо доводити іншим все, що треба тобі... Одні дурили інших, другі - самих себе, треті - сміялися з перших та других.

Ти вже знаєш про ямби, якими ритмізувалося й виводилося на світ усе смішне й непристойне. За класичної доби смішного стало так багато (принаймні в демократичних Афінах), що люди вважали за необхідне виводити його на світ у «школі дорослих» - театрі, де разом з аттичною трагедією виникла аттична комедія.

Комедія (від грец. комос - весела процесія та оде -пісня) - жанр драми, в якому дія, характери, ситуації постають у смішних формах, а конфлікт здебільшого має щасливу розв'язку.

Комос - весела процесія - від початку була завершальним ритуалом Діонісійських свят. Після дійства, що показувало страждання та смерть Діоніса (з якого виникла трагедія), комос символізував його наступне відродження. Адже Діоніс - це вічна плодючість, сама природа, яку не можна знищити... У комосі природа заявляла про себе символами та діями «продовження роду», які за класичної доби вже вважалися непристойними.

Таким чином, трагедія й комедія - це ніби два боки однієї медалі. Однак комедія не лише від трагедії, а й від усіх інших літературних жанрів відрізняється насамперед своїми характерами.

Арістотель писав, що ідеального героя («кращого за нас» -приклад для нас) може показати тільки епічна пісня. Трагедія має зображувати «того, хто, не будучи ні особливо героїчним, ні особливо справедливим, страждає не через власні негативні якості, а внаслідок якоїсь помилки», тобто такого героя, з яким глядач міг би себе ототожнити. Адже зазвичай людина не вважає себе ні ідеальною, ні надто поганою. А от поганих людей («гірших за нас») як правило зображує комедія. Вона, пише Арістотель, «виводить людей гірших, хоч і не в усій їх підлості: адже смішне - лише частина потворного».

Для наступного європейського мистецтва, що розвиватиме епопею, трагедію та комедію, основна проблема полягатиме у тому, щоб знайти отих «нас» - певну норму, з якою можна порівнювати зображуваних персонажів («кращі» вони, «гірші» або ж «як ми»). Однак у греків класичної доби щодо цього проблем не виникало: «ми» - це всі вільні громадяни даного поліса, які усі разом прийшли подивитися сьогодні трагедію, завтра комедію... А хто не прийшов - той «гірший за нас».