Коринфа. Він приніс звістку, яка має остаточно підірвати віру героїв у богів та пророцтва, адже «не збулося» не тільки пророцтво щодо Лая, а й щодо Едіпа...

Здогадайся, яку звістку приніс Едіпові коринфський вісник.

Тепер, коли «розпалося» друге пророцтво, безбожна радість героїв досягає своєї межі. Настав момент, коли неочікуваний злам долі має несподівано підкосити їх на високій хвилі радості і викликати в глядачів емоції жаху й співчуття.

Зовні нічого не змінюється. Коринфський вісник продовжує свою промову, розповіддю про власне життя. Колись він був пастухом, і одного разу на гірському пасовиську пастух з Беотії віддав йому немовля...

Відразу все зрозумівши, Іокаста у розпачі виходить. Старий пояснює Едіпові, що він не син ІІоліба, а таємницю його народження може відкрити лише раб-пастух з Беотії.

« А звідки взяв дитину ти? - суворо допитує його Едіп. Від кого з громадян? З якого дому?» - «Благаю, пане, далі не розпитуй!» - «Коли даси ще раз про це питатись, то буде смерть твоя». -«Із Лая дому походила дитина... Та казали, що його ж була дитина власна це. Та чи це так було, про це тобі найкраще жінка зможе розказати». - «Чи це вона дала тобі дитину?» - «Вона, владико!» -«Щоб ти що зробив?» - «Щоб стратив десь». - «Це мати так могла?..» - «Віщба її страшна так налякала». - «Яка?» - «Мовляв, дитя це батька вб'є». - « Чому ж ти дав його цьому старому?» -«Я пожалів його, о пане! Думав - дитину візьме той коринфянин до себе в чужину, звідкіль він сам. А той плекав її на люте горе! Бо, якщо ти це, про котрого вісник говорить, то страшна у тебе доля». - «Ой-ой! Ой-ой! Тепер все ясно стало! О світло боже, це останній раз тебе я бачу! На сукір судьбі родився я не так, як слід, женивсь не з тим, з ким слід, і вбив, кого не слід» (Переклад І. Франка).

Це і є перехід від щастя до нещастя - тема будь-якої трагедії, як визначив її Арістотель. Слід зазначити, що Софокл відтворив тут такий живий, справдішній діалог, написав цю сцену з таким високим драматизмом, що й сьогодні вона є неперевершеним шедевром світової драми.

А висновок хору в трагедії такий:

Хто щастя черпнув на мить, Ще й відчути його не встиг, Як надходить година знов Тої втіхи позбутись. Уділ твій - нам наука всім,