Твій, бездольний Едіпс, твій: Не назву вже на світі я Щасливим нікого.

(Переклад Бориса Те на)

Мета трагедії - катарсис (очищення). Арістотель писав, що «за допомогою співчуття і страху глядач трагедії очиститься від співчуття і страху», тобто не співчуватиме тим, хто готовий на все заради можливості «черпнути на мить» бажаного щастя, і не боятиметься життя, бо сам не буде таким, як Едіп.

Театр Есхіла та Софокла діяв не на свідомість, а на підсвідомість. Це була дивна школа: в ній нічого не вивчали, але все переживали. По суті аттичний театр є прекрасною моделлю культури взагалі, адже культуру людина не «знає» -вона її « має ».

Однак справді допитливу людину така ситуація не влаштовує. Не були винятком і сучасники Есхіла та Софокла.

Одного разу, простуючи вулицею, молодий хлопець Ксено-фонт зустрів старого на ім'я Сократ.

- Скажи-но мені, хлопче, - запитав Сократ, - куди треба йти по борошно та масло?

- На ринок, - відказав Ксенофонт.

- А по мудрість і доброчесність?

Розгубившись, Ксенофонт не знав, що сказати...

Лай письмову відповідь на запитання: куди треба йти по мудрість і доброчесність не в Афінах часів Сократа, а в тому селі або місті, в тій країні та в тому світі, де ти живеш?

За часів античності молодь здебільшого не відчувала потреби у «молодіжному» навчальному закладі. Вона не потребувала навчання, бо не боялася жити і вважала себе в цілому підготовленою для цікавого, вдалого, чесного життя.

Так вважав і Ксенофонт, а тому не зміг відповісти на запитання Сократа.Той заспокоїв його: «Йди за мною і я тобі покажу».

Так майбутній історик Ксенофонт (430-354 рр. до н.е.) став учнем Сократа...

Сократ (469-399 рр. до н.е.) називав себе новим словом «філософ» (у перекладі з грецької - любителем мудрості). Замолоду він був каменярем, а роки старості провів на агорі, вступаючи в бесіди з перехожими. Одного разу поговорив з юним Платоном (427-347 рр. до н.е.) - поетом-початківцем, трагедіографом. Після бесіди з філософом Платон спалив свої трагедії і так само, як Ксенофонт, став його учнем.