Коли сорокап'ятирічний Есхіл (525-456 рр. до н.е.), учасник морської битви з перським флотом біля острова Саламіну, повернувся з походу, його та інших переможців вітав у Пірейському порту, з лірою в руках, шістнадцятирічний Софокл (496-400 рр. до н.е.) - він очолював хор афінських хлопчиків, які славили співом вирішальну перемогу грецького флоту... Щоправда, Евріпід (поч. 480-х - 406 р. до н.е.), який народився на цьому самому, щойно відвойованому у персів, острові (за легендою, чи то у день, чи то у рік самої перемоги), вже належав не просто до іншого покоління, а до іншої епохи і мало цікавився чимось іншим, окрім своїх трагедій...

Як ми пам'ятаємо, кожному жанрові античної літератури належало мати свого «батька».

Пригадай і запиши назви чотирьох відомих тобі жанрів античної літератури та імена їхніх «батьків». З наступного абзацу випиши назву п'ятого жанру та ім'я його «батька».

Есхіл - «батько трагедії». Він був першим трагедіографом, певні тексти якого настільки шанувалися за античних часів, що переписувалися з покоління в покоління. До нашого часу дійшли сім з близько дев'яноста написаних ним трагедій. За що йому випала така честь? Адже й до нього ставилися трагедії в театрі Діоніса. Щоправда, досить довгий час страждання Діоніса були єдиною темою усіх трагедій, а сам Діоніс - єдиним трагічним героєм. Однак напевне відомо, що Есхіл не був першим трагедіографом, який почав використовувати сюжети інших міфів (історія зберегла навіть уривки текстів трагедій на різні міфологічні сюжети, написані до нього).

Втім, є у Есхіла одна трагедія, що відрізняється від усіх відомих нам не лише раніших, а й пізніших. Написана на сучасний авторові сюжет під враженням перемоги афінян над персами, вона була поставлена невдовзі після перемоги, 472 р. до н.е. Звичайно, трагедісю перемога греків була для персів, тому твір і називається «Перси». Есхіл зобразив перського царя Ксері.мі та його оточення, а саме їхню спробу інтелектуально перемогти греків і їхню інтелектуальну й духовну поразку, що викликала в них такий жах, який навіть глядача трагедії спонукав поставити себе на місце самовпевненого царя, позбутися індивідуальної самовпевненості, натомість зміцнивши впевненість в Афінах.

Від початку свого існування трагедія була діалогом хора й актора. Есхіл здійснив справжню революцію жанру, ввівши другого актора і суттєво зменшивши роль хору. Відтак ставши справді драматичною, трагедія тримала глядача в постійному напруженні. Популярність Есхіла зростала: дванадцять разів