роду. Однак сам Архілох переконаний, що на людину скрізь чекає порожнеча. І навіть перемогу, яка час від часу все одно трапляється і яку Гомер святкував би радісно й теж колективно, Архілох закликає приховувати від усіх. Так само й плач стримувати насамоті.

Елегії створювалися за допомогою спеціальної строфи -так званого елегійного дистиха (двовірша), де перший вірш - гекзаметр, а другий - пентаметр (грец. пентаметрос - п'ятимірник). Елегійний дистих -найпростіший приклад твердої або канонізованої строфи.

«Канон» грецькою означає палиця. Греки користувалися найпростішим способом виміру: палицю заздалегідь відомого розміру прикладали до предмета, який хотіли виміряти. Потім слово набуло й переносного значення.

Канон - це твердо встановлене правило, норма. У мистецтві канон - це й окремий художній твір, що служить нормативним зразком, і певна форма, яка зумовлює композицію, систему пропорцій тощо. Тверді або канонізовані строфи - приклади саме таких форм.

Пропонований уривок перекладу елегії Архілоха «В горі невтішному всі заніміли...» (на традиційну для жанру елегії тему загибелі людей) - приклад по можливості точного відтворення елегійного дистиха засобами української мови:

Хвнлі бурхливі таких благородних людей поховали -

Сумно за нашим столом, місто затихло в журбі.

Та пам'ятайте про те, що від горя жорстокого захист Нам дарували боги - стійкість твердої душі.

Лихо зрадливе не спить, а чатує на кожного пильно: Нині ридаємо ми, ятриться рана у нас.

Завтра - на інших черга, то ж візьміть себе в руки скоріше, Мужніми будьте, терпіть, сльози облиште жінкам.

(Переклад А. Содомори)

На відміну від Гомера, Архілох у жодному разі не насолоджується морськими або військовими пригодами. В «Одіссеї» можна нарахувати близько п'ятдесяти епітетів до слова «море»: в особі Гомера рання архаїка кохається у морі, простодушно радіє тим широким можливостям, які воно відкриває. Тимчасом пізня архаїка в особі Архілоха і морські пригоди, і завойовницькі заморські походи сприймає насамперед як небезпеку для індивіда, не варту його індивідуальних зусиль, а тим більше - індивідуального життя, яке чимдалі більше цінується:

Носить тепер хай пихатий фракієць мій щит бездоганний: Той, що його, як тікав, кинув кудись у кущі.

Але зате я живий - і нехай пропадає

Щит мій. Не гірший новий можу здобути собі.