автори так і перекладали це з грецької: «taedeum sui» (відраза до себе) і говорили, що це почуття непомітно переростає у «taedeum vitae» (відразу до життя).

Відсутність індивіда як проблеми, розчиненість особистості в колективі, як ми переконалися, викликає до життя епос та сприяє його розквіту. Натомість виникнення особистості з її несподіваною самотністю, помилками, проблемами, як можна здогадатися, надає поштовх до розквіту лірики.

Надалі зрілість особистості, усвідомлення нею своєї відповідальності супроводжуватимуться розквітом драми. Драматичні персонажі не лише цілком окремі, а й зовні рівноправні, самостійні від авторського опікування й авторського самовираження.

Перехід греків від міфу та ритуалу до мистецтва відбувався двома шляхами, оскільки був пов'язаний не лише з культом Аполлона та його муз, «жертви» яким у вигляді епічних пісень приносив Гомер, але й з культом бога Діоніса.

Діоніс - бог плодючості, шанований скотарями й виноградарями, - взагалі не має відношення до олімпійської міфології і був. очевидно, залишком ще більш давнього язичництва. З культом Діоніса, поширеним серед соціальних низів, боролася держава, насаджуючи культ олімпійства.

Тимчасом як «Аполлонове» мистецтво культивувало почуття міри, «Діонісове» уславлювало безмірність почуття. Наприклад, боги встановили міру гніву розлюченого Ахілла, одностайно вирішивши припинити наругу над тілом мертвого Гектора. Якби ж Ахілл у цій ситуації преступив закон богів і піддався «діонісізму», притаманному будь-якій людині, він втратив би людську подобу.

«Гнівний Ахілл для епіка - не більше, ніж образ, яким він насолоджується з радістю... - писав Ніцше. - Тимчасом образи лірика - не що інше, як він сам«.

Якщо епос, скульптура, живопис виникли з культу Аполлона, то лірика, музика і танок - з культу Діоніса. Гра на лірі, якою рапсод супроводжував виконання епічної пісні, ще не була музикою в сучасному розумінні. Голос рапсода виводив не мелодію, а речитатив. І акомпанемент ліри також не намічав мелодії, а лише підкреслював хвилеподібний ритм гекзаметра.

Утім, якщо інструмент Аполлона - ліра, то інструмент Діоніса - флейта. Несамовитий жаль і жах викликали процесії прихильників цього прадавнього бога. У супроводі флейти вони виводили дикий танок і виспівували перші музичні, мелодійні пісні-дифірамби.. Темою цих пісень була загибель Діоніса.