Збереглися античні барельєфи, на яких зображено двох поетів. Причому, аби ми не мали жодних сумнівів, ці зображення часто супроводжуються відповідними написами. Перше зображення підписане ім'ям Гомера. Старий співець сидить у спокійній позі, його руки на струнах ліри, але обличчя тривожно повернуте у бік іншої фігури, яка летить у несамовитім танку. Підпис під другою фігурою - «Архілох».

Так символічно зображене протистояння двох родів літератури - епосу й лірики. І хоч обидва вони існували ще за «гомерівської» доби (пригадаймо пеани Аполлону - хорові ліричні пісні, що згадуються вже в першій пісні епічної «Іліади»), протистояння виникає саме з появою першого лірика.

Греки вважали Архілоха «батьком ямбів» - гумористичних, сатиричних, часто непристойних віршів, які виконувалися у супроводі флейти і мали новий, чіткий та простий ритм, що вимагав чергування першого короткого складу з другим довгим (Арістотель вважав ямб «найрозмовнішим з усіх метрів»).

Що ж відомо про Архілоха? Чи існувала така людина реально? Чи не є перший лірик, зрештою, таким само легендарним, міфічним персонажем, як і Гомер? І чи справді він був «батьком ямбів»?

Щодо ямбів Архілоха, то вони до нас майже не дійшли: вочевидь, були викорінені за пізнішої доби саме через непристойність. Однак, вважаючи Архілоха «батьком ямбів», сучасники та нащадки розуміли цей вираз у широкому значенні. «Ямбами» вони називали ліричну поезію (на відміну від епічної поезії Гомера й Гесіода).

Взагалі до нашого часу збереглися лише ті вірші Архілоха, що були найбільше шановані й пережили не лише свій час, а й усі наступні. В усі часи вони допомагали справжнім чоловікам розраховувати тільки на себе, не тішитися ілюзіями, не вірити примарі щастя, бути мужніми. Найбільшої популярності зажили твори, написані Архілохом у жанрі елегії.

Елегія (від грец. елегос - журлива пісня) - ліричний жанр, що виражає настрої журби, смутку, роздумів, ' меланхолії. За своїм первісним походженням елегія пов'язана з давньогрецькими поховальними заплачками (тренами). Архілоха можна було б з повним правом назвати також «батьком елегії» - тоді зрозумілішим буде його значення для світової лірики, адже елегія й до сьогодні є живим жанром, налічуючи, таким чином, близько двадцяти семи століть існування.

Взагалі поезії Архілоха вже нагадують звичні для нас ліричні вірші. Насамперед тому, що їм притаманна строфічність.