Від натовпу, що на агорі слухав рапсода, раніше за всіх відійшли раби та жінки.

Раби створили свій жанр епосу - байку. Як легендарний рапсод Гомер вважається «батьком епічної пісні», так легендарний раб Езоп (VI ст. до н.е.) - «батьком байки». Якби раб просто посміявся з хазяїна або посмів учити його правильно жити, такого раба просто знищили б, як «зіпсоване знаряддя праці». Однак Езоп розповідав дотепні й повчальні історії про левів і коней, лисиць та ворон... І хоч у цих тваринах, симпатичних або не дуже, усі впізнавали конкретних людей, ті конкретні люди не могли нічого зробити з автором, бо це означало б визнати свою причетність до персонажів байок.

Жінки в патріархальному грецькому суспільстві були по суті такими ж безправними, як і раби. Коли хлопців уже почали віддавати до школи, дівчата разом з мамами й бабусями господарювали у жіночій половині будинку - гінекеї. Так, за рідкісними винятками, тривало всю античність. Однак, незважаючи на це, жіноча словесність справила неабиякий вплив на розвиток світової літератури: жінки створили свій жанр лірики - любовну поезію. Надалі європейська культура Середньовіччя, яка успадкувала від античності її патріархальність, вважатиме, що любовну поезію для жінок вигадали чоловіки.

Утім, достеменно відомо, що однією з перших ліриків була жінка - Сапфо з острова Лесбосу (кінець VII - початок VI ст. до н.е.).

Взагалі Лесбос був загальновідомий в античній культурі як батьківщина багатьох поетів пізньої архаїки. Тому надалі не лише в грецькій, а й у римській поезії слово «лесбійський» часто вживалося як синонім слова «поетичний».

Сапфо очолювала так званнй фіас - товариство об'єднаних однаковою життєвою позицією жінок, створене для взаємодопомоги, поклоніння спільним богам. Гімни богиням Афродіті та Гері, складені поетесами фіасу, оспівували жінку, красу її особистості та жіночість.

Головною темою любовної лірики від її виникнення (VI ст. до н.е.) до наших днів є жіноча краса. Спроби оспівати у любовній ліриці красу та інші позитивні якості чоловіків, як це було в епосі, за понад два з половиною тисячоліття її існування не привели до будь-яких помітних художніх досягнень. В одній зі своїх поезій Сапфо писала:

Гарного на вроду бачиш -Він тобі здається добрим; Та як доброго знайдеш ти -Він тобі і гарним буде.

(Переклад І. Франка)