філософа, минуло близько двох століть. Забулися навіть назви архаїчних струнних інструментів, і лише твори Гомера, іцо вивчалися у школі, нагадували про ліру. Відтак поезію почали називати лірикою, забувши, що саме на лірі здебільшого акомпанували собі виконавці не лірики, а епосу. Отже, походження і значення даного терміна (як, до речі, н більшості термінів) не мають між собою нічого спільного.

Арістотель визначив лірику як такий рід літератури, в якому автор «завжди залишається самим собою і не змінюється». У цьому визначенні він вдало протиставив лірику епосу, в якому автор, «як Гомер, то веде розповідь ззовні подій, то стає в ній чимось іншим» (тобто передає слова інших осіб), і драмі, в якій автор, нічого не «розповідаючи», «виводить усіх осіб як дійових і діяльних».

Отже, перші лірики Європи (а по суті - всього світу) жили на островах Егейського моря. Про одну з них - Сапфо з острова Лесбосу - ми вже згадували. Ще раніше від неї жив і співав свої пісні Архілох з острова Паросу (бл. 680 - бл. 640 рр. до н.е.).

Архілох був незакон нона родженим сином пароського аристократа, оскільки матір'ю його була рабиня. Від батька поет успадкував войовничість і пиху, але не маєтки й гроші. Усе в житті йому довелося здобувати самотужки. Віографія Архілоха була типовою для його доби. Рід, рідні,родина втратили своє колишнє значення і в бурхливому житті не дуже допомагали. За епічним часом, коли один був за всіх і всі за одного, можна було лише сумувати...

Якби Архілох справді сумував за епічним часом, він міг би стати прекрасним рапсодом, адже зворушливо співав і вправно грав на музичних інструментах. Якби ж він поринув у політику, тобто намагався практично вирішити проблеми поліса, міг би стати тираном, оскільки магічно впливав на людей, до того ж був сильним і заповзятливим чоловіком.

Однак Архілох обрав таку особисту долю і такий спосіб впливати на інших, яких не обирав ще ніхто. Він став першим у світі поетом- «ліриком».

Говорячи про Гомера, ми зрозуміли, чому й навіщо стародавні греки прагнули зберегти свої колективні цінності у формі епосу. Однак чому й для чого вони довірялися чужому слову - слову співця-лірика - у вирішенні особистих проблем? Яким чином, задля яких завдань виникає лірика? Або: «Як взагалі можливий лірик?» - якщо запитати словами Фрідріха Ніцше, видатного німецького філософа, фахівця з античної філології.

Почати з того, що в архаїчній Греції індивід, кинутий напризволяще, вже остаточно відчув свою самотність, але ще не усвідомив своєї відповідальності. Його охоплює почуття власної окремості, він відчуває відразу до себе. Пізніші латинські