В відповідь так із печери волав Поліфем премогутній:

«Друзі, Ніхто, й не насильством мене він, а підступом губить!» Відповідаючи, мовлять вони йому слово крилате:

« Що ж, коли сам ти, й ніхто насильства тобі не вчиняє. То чи не Зевс тобі хворість наслав, і поміч тут марна...»

Вираз «слово крилате», як правило, означає в Гомера божественну мудрість, яка полягає у тому, що марно протистояти «волі богів», позаморальній та знеособленій. Назвавшись Ніким і в такий спосіб ставши «знеособленим», Одіссей відплатив надприродним силам тією самою монетою: звичайна людина «підступом губить» божественного гіганта-циклопа і ніхто не може йому зарадити, ніби йдеться про присуд верховного божества.

Однак під час пригод вірний Одіссей прагне якнайшвидше повернутися до своєї дружини (Гомер неодноразово протиставляє це подружжя іншій ахейській парі - Агамемнону та Клітемнестрі). В «Одіссеї», порівняно з «Іліадою», більше не лише фантастичних пригод, а й побутового матеріалу, суто родинних проблем. Якщо в «Іліаді» втіленням сімейного ідеалу було троянське подружжя Гектора й Андромахи, то в «Одіссеї» -це ідеальне ахейське подружжя Одіссея та ГІенелопи.

Водночас головна тема «Одіссеї» - повернення героєм своєї жінки та відновлення свого високого суспільного статусу - утворює своєрідну паралель до головної теми «Іліади». В епічній пісні Гомера не йдеться, власне, про кохання Одіссея й Пенело-пи (гема кохання виникла в тлумаченні цих «вічних образів» у подальшій європейській традиції) - автора цікавлять інші проблеми.

Чому натовп «наречених» Пенелопи поводить себе негідно? Чому замість того, аби, як годиться, принести щедрі дари нареченій (яка в такому разі, незважаючи на «світлу пам'ять» Одіссея, була б не проти вийти заміж), вони знищують її майно? Очевидно, ними керують лихі пристрасті, насамперед заздрість, яку вони відчувають до Одіссея (незважаючи на те, що усі, навіть дружина й син, вважають його загиблим).

На тлі таких почуттів і такого співчуття, яке епічна пісня повинна була викликати у слухача до свого головного героя, як справедливі мали сприйматися і жорстока розправа Одіссея з «нареченими» Пенелопи, і щире її схвалення самою Пенело-пою, Телемахом і всіма домашніми, аж до старенької няні. Що ж до самої Пенелопи, то для стародавніх греків вона була не ідеалом кохання, а ідеалом жіночої честі, взірцем правильної поведінки шляхетної жінки.

Однак коли у фіналі тіні сумнозвісних «наречених», вбитих Одіссесм, потрапляють до Аїду (царства мертвих), тіні Ахілла й Агамемнона зустрічають їх із глибоким смутком як «найкращих