Навчання у давньогрецькій школі. Фрагмент малюнка на чаші

ний в яскравих, життєво переконливих художніх образах Ахілла та Гектора. Щоб там не говорили пізніші античні філософи, та якщо маленька Греція, діти та юнаки якої виховувалися виключно на Гомері, не лише витримала наступні ворожі навали, а й принаймні на сім століть стала одним із духовних центрів людства, то це й означає, що наслідувати Гектора й Ахілла діти намагалися недаремно.

Кожен грецький юнак мав обов'язково оволодіти трьома мистецтвами: воїна, мореплавця, громадянина.

Перше залишилося у спадок від «гомерівської» доби, але не втратило актуальності хоча б через постійну наявність агресивних сусідів. Третє було цілком нове і варте окремої розмови. Поговоримо про друге.

Швейцарський історик XX ст. А. Боннар у своєму тритомному дослідженні «Грецька цивілізація» зазначав, що море для грека - «це не лише те місце, де він ловив сардин або тунців, але й шлях до інших народів... Море - це подорож до країни чудес... Там, за морем, неозорі землі: їх треба відкрити, освоїти, обробити... Не було грека, який би не знав, що варварські цивілізації налічують тисячоліття і що у них є багато такого, чого може повчитися народ, який про себе говорить: "Ми, греки, що! - Ми ще діти!".

До речі, у слові «варвар* - не зневага, а звуконаслідування: так греки називали іноземців, коли ще не вивчили іноземні мови і їм здавалося, що всі люди в чужих краях розмовляють однаково -«вар-вар вар»... Потім, коли греки розселилися на тисячі кілометрів у постійних містах-колоніях за межами Егеїди (від території сучасної Іспанії на заході до Криму на північному сході), вони вступали в культурні контакти з місцевим населенням і так пізнавали світ.