Гектора та Пріама, але й Аполлона, Зевса, Афіни й Афродіти -це те, що було або може бути насправді. Гомерів твір був для них справді «ключем», яким відкривався міф, поясненням, школою життя, підготовкою до її суперечливості, складності, а може, й несправедливості.

Наведемо бодай один приклад.

У III пісні «Одіссеї» розповідаються міфи так званого «циклу повернення». Вони про те, що відбувалося в родинах ахейських героїв, поки вони здобували Трою, і що чекало на них після повернення додому. Так, «хитрий Егіст» задумав звабити дружину царя Агамемнона (одного з ватажків троянського походу) і позбавити його трону. Для цього Егіст заручився допомогою ворожих Агамемнону (і взагалі ахейцям) богів, серед яких була, наприклад, богиня кохання Афродіта. Для виконання підступного задуму потрібне було кохання Клітемнестри - злочинне кохання, адже вона була дружиною Агамемнона. Далі Гомер розповідає про вагання Клітемнестри, вводячи в оповідь ще одного героя, якого немає в інших варіантах цього міфу:

Спершу, проте, Клітемнестра ніяк не давала Згоди на справу негідну, була вона в помислах чиста. Був біля неї співець, що йому, вирушаючи в Трою, Син Атрея свою доручив доглядати дружину. Згодом, коли її воля богів спонукала скоритись. Висланий був той од неї співець аж на острів пустинний. Де для хижих птахів він у здобич лишився й поживу.

Таким чином, співець та його мистецтво є тією духовною, моральною силою, яка, за Гомером, стоїть на сторожі істини й моралі. Безсилого проти волі богів, часом несправедливої, співця можна фізично знищити, але пісню знищити неможливо.

Отже, якщо боги - тобто саме життя - справді бувають «аморальними», то людина має про це знати і бути впевненою, що рано чи пізно за аморальні вчинки чекає розплата. Єдине джерело такого знання і впевненості - це епічна пісня рапсода, з якої «слова не викинеш». Боги античної міфології та Гомера -аж ніяк не ідеали, не приклади для наслідування людьми. Це -стихійні сили. Даремно їх засуджувати або наслідувати. Ми ж не будемо засуджувати або наслідувати, наприклад, грім і блискавку. Так само і з тих же саме причин не слід засуджувати або наслідувати Зевса, який є богом грому і блискавки: не менше, але й не більше того...

Інша справа - люди. Безсилі й беззахисні перед «волею богів», тобто стихіями зовнішніми та внутрішніми (пристрастями), деякі з них усе ж таки спромогаються бути людьми в найкращому розумінні цього слова.