но призначені люди звіряли їхнє виконання із записаним текстом, аби співці нічого не додавали від себе).

Відтепер на запитання про те, чого слід учитися, греки відповідали однозначно: читати, знати і розуміти Гомера. Хлопчики почали відвідувати школи, в молодших класах яких вчилися читати й писати на прикладах, узятих із твору Гомера, а у середніх класах вивчали їх напам'ять. Саме ж слово «школа» в європейських мовах (наприклад, українське «школа», англійське «school») походить від слова «схолії» -так грецькою називалися пояснення, які вчителі писали для старшокласників на берегах складних місць Гомерового тексту.

Однак однієї епопеї грекам видалося замало, і вони вирішили, що, крім військової епопеї, їм необхідна ще й морська. Пісістрат наказав записати ще один «твір великого Гомера» -оповідь про те, як один з героїв Троянської війни, «хитромудрий Одіссей», повертався з перемогою додому, на рідний острів Ітаку. Цю епічну пісню Гомера так і назвали - «Одіссея» (в ній так само, як в «Іліаді», двадцять чотири пісні, але рядків трохи менше - 12 110; так само, як «Іліада», вона «написана» рапсодами VI ст. до н.е.), її головний герой, який посідав чільне місце уже й серед героїв «Іліади», став улюбленцем греків.

Оскільки епічні пісні Гомера - це, як уже зазначалося, твори усного походження, твори фольклорні, то й записати їх уперше без жодних додатків «від себе» було просто неможливо. Тому тексти, записані в Афінах у VI ст. до н.е., складаються з нашарувань різних століть, з яких нашарування VI ст. до н.е. - «наймолодші», а «найстарші» сягають глибин сивої давнини.

Порівнюючи матеріали розкопів на теренах усього Егейсь-кого та Середземноморського узбережжя з даними письмових джерел, історики XX ст. дійшли висновку, що Троянська війна, описана в «Іліаді», була лише невеликим епізодом бурхливих подій, що в останні століття II тис. до н.е. охопили все узбережжя та острови Егеїди і призвели до загибелі її високо-розвинутої цивілізації, яку назвали крито-мікенською.

Завойовники-дорійці, як це часто бувало в історії, не засвоїли досягнень цивілізації завойованого ними народу. Зруйнувавши палаци й колісниці, вони, звичайно, не знищили все місцеве населення, однак, позбавлені звичних «цивілізованих» умов життя, ахейці самі деградували до рівня дорійців і, підкорившись їхнім племінним вождям, поступово змішалися з ними. Секрети виготовлення вишуканих прикрас із золота й бронзи, будування колісниць і розкішних палаців було втрачено. Забулося навіть письмо: на місце письменних народів