Навчити істини прийдешні покоління - ось з якою метою сліпий тримає у пам'яті величезну кількість «священних» віршів. Людська пам'ять - «матеріал», довговічніший від найкращих ґатунків папірусів, оброблених спеціальним розчином, що його винайшли жерці.

Як ти, напевне, пам'ятаєш, усна народна творчість називається спеціальним терміном «фольклор» (від англ. folк Іоrе -народна мудрість, народні знання).

Характерними ознаками фольклору є:

1. Колективність творення;

2. Масовість побутування;

3. Анонімність;

4. Імпровізаційність у виконанні;

5. Багатоваріантність.

Темою фольклорного твору може стати все, що завгодно. Однак усій фольклорній тематиці притаманна міфологічність.

У піснях аедів розповідалося про минулі славні часи, коли грецькі царі жили в розкішних палацах та їздили на бойових колісницях, грецькому - ахейському - війську корилися міста, а боги та богині запросто спускалися з Олімпу на грішну землю і теж вступали в бій. Словом, аеди нагадували простому грекові - рибалці, орачу, погоничу худоби, - що він живе не тільки у повсякденності, а й у світовій історії. Що «так, як тепер», не було завжди і не буде завжди. Що, крім рідного острова, міста, села, ще дещо є у світі.

Власне, це й була головна мудрість довгих пісень аедів. їхні оповіді народжували в душах людей три коротких, але важливих запитання: «Хто ми? Звідки ми? Куди прямуємо?»

У своїх піснях сліпі співці не лише задавали ці запитання, але й цілком переконливо для слухачів відповідали на них, обираючи теми з тих часів, коли всі греки об'єднувалися в єдине військо проти спільного ворога. У такий спосіб аеди підтримували почуття загальногрецького патріотизму (панеллінізму: від грец. пан - усе і еллін - грек).

У VIII ст. до н.е. мистецтво аедів набуло особливої популярності. Грецькі міста, розташовані на узбережжі Егейського моря та на його численних островах, почали розростатися. Міська публіка стала ще охочішою до мистецтва співців, але водночас і більш вибагливою. Поступово аеди стали звичайними фахівцями, ремісниками, або грецькою - «деміургами» (буквально - «служителями народу»). До деміургів належали також гончарі, ковалі та інші ремісники, які так само, як аеди, у пошуках заробітку мандрували від міста до міста, від села до села.

Згодом з'являється новий різновид деміургів - рапсоди. Грецьке слово «рапсод» складається з двох коренів («рапто» -зшивати та «оде» - пісня) і буквально означає: той, хто зшиває