Будь-якій міфології властиві дві важливі ознаки: універсальність і метафоричність. Перша - це прагнення міфології пояснити все на світі та в усьому виявити однакову сутність. Друга стосується того, що основним способом мислення в міфології є метафора - приховане порівняння. З одним застереженням: приховане і від самого носія міфу. Цим метафора як основа міфу відрізняється від метафори як художнього образу.

Розглянемо це на прикладі. Візьмемо міф про річку Ска-мандр в епічній поемі Гомера «Іліада» і образ річки в ліричній поезії (Дніпро в «Заповіті» Т. Шевченка).

У давньогрецьких міфах кожна річка не просто має свого власного бога - вона і є тим богом. Коли в «Іліаді» розлючений грецький воїн Ахілл захаращує трупами своїх ворогів-троянців річку Скамандр, обурений річковий бог Скамандр заливає його своїми водами, і героєві ледве вдається врятуватися від повені.

Дніпро - це теж річка, пов'язана з численними язичницькими міфами (між іншим, і з міфами стародавніх греків, які називали Дніпро Борисфеном). Пережитки міфології легко знайти в «Заповіті»: «...як понесе кров ворожу» - тобто та сама функція, що й у Гомерового Скамандра. Однак коли поет пише про Дніпро «...реве ревучий», ми не думаємо, що ця річка - звір або ж міфічний велетень, який справді реве. Ми сприймаємо це як метафору, тобто навмисне приховане поетом порівняння річки (її могутньої, шумної течії) з ревучою живою істотою.

Отже, саме античному міфові притаманна не просто метафоричність, а певний тип метафоричності. Адже він базується на одному конкретному виді метафори - уособленні, тобто на приписуванні неживому ознак живого.

Зрозумівши тип метафоричності античної міфології, неважко зрозуміти і тип її універсальності, тобто яку саме однакову сутність вбачали стародавні греки «гомерівської» та архаїчної діб в усьому, що існує у світі. За тогочасними уявленнями, вся природа складалася з великих і малих божеств, схожих на людей.

Такий спосіб мислення називається грецьким словом «антропоморфізм» (від «антропос» - людина та «морфе» - форма), що означає приписування природним стихіям і явищам властивостей і характерів людей. Стародавні греки «гомерівської» та архаїчної діб уявляли явища природи і як живих істот, здатних, наприклад, вступати в шлюб та народжувати нащадків, і водночас як власне природні явища без якостей живих істот.

Отже, якщо вірити тому, що розповідає у своїй «Теогонії» Гесіод, а також додатковим відомостям, котрі можна знайти в деяких пізніших античних авторів, то могутня Гея-Земля спочатку народила Урана-Небо, потім - «високі гори», «безплідне