єгиптяни, а й висміяв такий спосіб уславлення. Де ж та слава фараона Хеопса? Замислившись над цим запитанням, Геродот дійшов висновку, що слави не існує.

Звичайно, й через два з половиною тисячоліття ми можемо сказати: формально Геродот не має рації. Однак - лише формально.

Кожна освічена людина пам'ятає, що найбільшою спорудою Стародавнього світу була піраміда Хеопса. Назву піраміди, тобто ім'я фараона, зберегли єгипетські папіруси, які ретельно переписували жерці, вірячи, що це переписування триватиме вічно. Перш ніж час знищить папіруси, хтось знову перепише «святе ім'я» фараона. Цією людиною став... сам Геродот, завдяки якому ми і знаємо сьогодні про того, кого поховано у найвищій піраміді.

Що ж до простих єгиптян V ст. до н.е., то вони, якщо вірити Геродотові, з часом навмисне забули ім'я фараона. Усе, що залишилося у пам'яті народу - це двадцятирічна праця на будівництві піраміди - двадцятирічні муки, кров і піт. Тому на запитання мандрівника: «Чия це піраміда?» - прості люди відповідали: «Це піраміда пастуха Філітіса, котрий у дні будівництва піраміди випасав худобу в цих місцях».

Ось яку історію розповів Геродот з приводу піраміди Хеопса. І по ходу розповіді ретельно обчислив фінансові витрати на зведення цієї споруди. Адже грек-європеєць - людина насамперед ділова: гроші він звик вкладати не в славу, а в справу.

Великими (у значенні величі, а не величини), на переконання Геродота, були лише дивні, вражаючі прояви людської індивідуальності. У думці і слові, у камені й на полотні, у владі над народами та у владі над глядачами в театрі, у чарівливих звуках музики... Словом, в усьому, чим одна людина може здивувати, зачарувати і підкорити іншу.

Культ змагальності властивий європейській культурі в цілому (а також американській, що є породженням європейської). Однак ми змагаємось не в тому, чия піраміда вища. А в тому, хто сам по собі спритніший, розумніший, дотепніший, вродливіший тощо. І так в усьому: від кінофестивалю в Каннах і вручення «Оскарів» у Голлівуді до першої-ліпшої української, німецької або американської школи.

А от на Сході це й досі не так. Скажімо, у більшості шкіл Японії кожен учень знає тільки про свою власну успішність. Відомості про успішність його 9днокласників є закритими для нього та його батьків, а вчителям суворо заборонено порівнювати дітей одне з одним.

На початку XXI ст. у Нігерії збиралися провести конкурс красунь «Міс Світу», але саме через це там вибухнуло народне повстання і конкурс довелося перенести в одну з європейських країн...

На такі приклади неприйнятності змагання для культур Сходу натрапляємо досить часто.