Відтак Пісістрат запросив до Афін усіх найзнаменитіших тогочасних рапсодів для виконання епічних пісень про завоювання Іліона (або, що те ж саме, історію Троянської війни), а також про повернення з Троянської війни Одіссея, царя Ітаки. Тиран наполягав на тому, аби пісні відтворювалися без жодних додатків «від себе», у тому вигляді, «як вони дійшли від самого Гомера», і відразу ж були записані. З цією метою він наказав, аби рапсодів супроводжували переписувачі.

І в наш час деякі філологи (зокрема й автор даного підручника) вірять, що саме так з'явилися письмові тексти за авторством Гомера. Перший з них назвали «Іліада» (від назви міста Іліон та слова «оде» - пісня, тобто пісня про Іліон), другий -«Одіссея». «Написали» їх (а точніше - записали) афінські переписувачі за рапсодами з усієї Греції, і відбулося це приблизно у середині VI ст. до н.е.

«Іліада» складається з двадцяти чотирох окремих пісень і налічує 15 693 вірші (рядки). Її тема взята з циклу міфів про Троянську війну.

Вважалося, що облога Трої ахейцями тривала понад дев'ять років (такі тривалі облоги типові для стародавніх війн). В «Іліаді» розповідається лише про декілька її епізодів (дія епопеї охоплює п'ятдесят днів на її десятому році). Однак, незважаючи на це (як зауважив ще засновник літературознавства -філософ IV ст. до н.е. Арістотель), Гомерова поема створює у читача повну картину Троянської війни: по-перше, завдяки характерності основних сюжетних епізодів; по-друге, завдяки наявності вставних епізодів.

Поема уславлює могутність греків і показує значення їхніх спільних зусиль для перемоги. Вона порушує проблеми справедливості, відповідальності, взагалі моральності у світі богів та людей, на війні та в мирному житті. Як і належить «священному» тексту, який розповідає і зберігає міфи, «Іліада» містить образи й характери, що протягом наступного тисячоліття правили за взірець для виховання героїв.

Так, наприклад, про Александра Македонського давньогрецький історик Плутарх розповідає, що цей завойовник усього відомого грекам світу щоночі, лягаючи спати, клав під подушку дві речі: кинджал і сувій з уривком із «Іліади».

Таким чином, коли віра в «священність міфу» підупала, греки зрештою отримали своє «священне письмо». Тепер у них був текст, на який завжди можна було послатися, обстоюючи свою віру. Афіняни навіть встановили спеціальні святкові дні, протягом яких, покинувши роботу, збиралися на агорі, де рапсоди, зміняючи один одного, виконували епопею Гомера (а спеціаль-