Гомер творив за умов родової общини, де все однаково «твоє» і однаково «суспільне»: час і простір, подвиг і натхнення, праця, битва і трофеї праці, битви або натхнення. Винятки можливі, але лише такі, що підтверджують цей загальний принцип.

Історія Ахілла, розповіді якої Гомер присвятив свою «Іліаду», - це саме такий виняток. Історія ж самого Гомера -не виняток, оскільки суперечності між колективною та індивідуальною творчістю за «гомерівської» доби не існувало. Сьогодні це досить важко уявити.

Утім, ми сміливо можемо називати «Іліаду» й «Одіссею» епопеями Гомера, розуміючи під цим ім'ям геніального рапсода, який, можливо, своєї геніальності навіть не усвідомлював. Адже він лише переказував те, що йому було відомо від попередників (назвемо їх аедами «гомерівської» доби), до того ж висловлював не «свій власний погляд» на давні перекази. Не відокремлюючись від колективного погляду, колективної моралі свого народу, ще не поділеного на ворожі групи з протилежними матеріальними інтересами, він був «провідником загальнонародної волі», яку називав і вважав «волею богів».

Коли ж на зміну родоплемінному дорійському патріотизмові «гомерівської» доби поступово протягом архаїчної доби приходить місцевий патріотизм, сім грецьких полісів (Смірна, Родос, Колофон, Саламін, Хіос, Аргос і Афіни) ведуть суперечку за право називатися батьківщиною Гомера. Мешканці інших міст на це зауважують, що Гомер, ким би він не був, все одно творив не на батьківщині, адже грецьке слово «гомерос» означає «заручник», отже, швидше за все, Гомер - не ім'я, а прізвисько. Тут, щоправда, можна пригадати слова великого російського поета XX ст. Бориса Пастернака, який сказав, що будь-який великий художник - заручник: «заручник вічності у полоні часу»...

Однак за всієї умовності індивідуального авторства «Іліади» й «Одіссеї» не варто думати, що ці дві величезні поеми є першими витворами усної народної творчості стародавніх греків. Гомерові епопеї - пізні, досконалі взірці народного епосу, тим-часом як більш ранні давньогрецькі фольклорні пісні, - як епічні, так і ритуальні, - до нашого часу не збереглися. Сам Гомер про них досить часто згадує.

Наприклад, у І пісні «Іліади» йдеться про так звані иеани -гімни на честь Аполлона:

Співами цілий день юнаки ублажали ахейські Гнівом пойнятого бога, пеани співаючи звучні Далекосяжцю в потану, і він з задоволенням слухав¹.

1  Тут і далі Гомер цитується у перекладі Бориса Тена.