представників юнацтва», занапащених жорстоким Одіссеєм. Так у фіналі «Одіссеї» її сюжет несподівано зустрічається із сюжетом «Іліади»: адже у загальному сюжеті античної міфології обидві Го-мерові пісні належать до теми загибелі покоління героїв. Отже, фінал «Одіссеї» - це спільний фінал обох епопей. І те, що насамкінець мас відчути слухач епічних пісень, - це так званий епічний сум - сум за епічним часом, коли люди були могутніми героями і дбали не про свої егоїстичні інтереси, а про те, аби. з одного боку, якнайкраще виконати «волю богів», а з другого -залишитися людьми, гідними поваги нащадків і слави свого роду.

Отже, для епічної пісні не існує несуттєвих тем. їй притаманний особливий стиль розповіді - так званий епічний. Усі елементи творчості рапсода - речитативний спів з його особливими ритмом і метром, постійні епітети, часті повтори, навмисне уповільнення розвитку описуваних подій - спрямовані на те, аби вивести слухача із суєти повсякденності і ввести в епічну рівновагу із самим собою та світом. У цього співу були свої непорушні правила, які полегшували слухачеві сприйняття, а рапсодові - запам'ятовування основного «каркаса» епічної пісні, тобто тих формул, що їх сучасна наука визначає як «групи слів, які постійно використовуються в одних і тих самих метричних умовах для вираження основної думки».

Особливий поетичний метр Гомерових епопей - гекзаметр (від грец: гекза - шість) - шестистопний дактиль із цезурою (паузою) в середині віршового рядка. Народжуючись під гомін моря, грецька поезія ніби наслідує його ритм. Накотила хвиля - приплив: «Гнів оспівай, богине...». Пауза. Відплив: «Ахілла, сина Пелея».

Ось як український перекладач і літературознавець Андрій Содомора вводить нас в образну словесно-музичну тканину першої Гомерової пісні:

«...перше слово "Іліади" - "гнів" - не тільки слово, а й образ. Перший склад його у ритмічному ряді був довгим, вимовлявся високо і сильно. Певно, і акорд, яким супроводжувався зачин поеми, звучав сильно й високо. Висота тону й високі голосні "е", "і" в'яжуться з образом світла. Початкові слова вірша "Гнів оспівай, богине..." звучали, отже, голосно й яскраво. Далі, після цезури, зринав наступний ритмічний ряд, де переважає низький звук "а": "Ахілла, сина Пелея". У сповільнених ритмах та низьких тонах вимальовується могутня постать Ахілла. Співець, понижуючи голос, наповнював його мужністю. "Затемнене" звучання цієї ритмічної групи підхоплюється подальшим образом - образом Аїду (дослівно "темного"), куди спускались полеглі воїни. Це - гекзаметр. У ньому - передчуття майбутніх пристрастей і зіткнень».