ймалися б як блискучі перемоги людини над силами природи і над людською (а іноді й «олімпійською») неправдою.

Гомер досить часто наголошує, що Одіссей - лише людина, але така людина, яка й була до вподоби Гомерові, а значить -давньогрецькому народу: активна, заповзятлива, оптимістична, сильна тілом і розумом, «хитромудра». Якщо в «Іліаді» художній та моральний ідеал автора втілено в образах Гектора й Ахілла, то в «Одіссеї» таким ідеалом, безперечно, є головний герой.

Адже й Гектор з Ахіллом воюють не між собою (Ахілл заявляє: «Троянці мені не вороги») - вони намагаються гідно поводитися у житті, де все, зрештою, залежить від «волі богів». Однак інколи буває так, що й самі боги виявляються не байдужими до проявів величі людського духу... Щодо пригод Одіссея в «Одіссеї», то вони здебільшого спрямовані на те, аби перемогти надприродні сили, які, здавалось би, перемогти в принципі неможливо. Героєві доводиться протистояти могутнім стихіям. Так, Поліфем, якого він позбавив єдиного ока, - син Посейдона, бога моря. Осліпивши його, Одіссей фактично кинув виклик саме тій стихії, від якої у своїй морській подорожі найбільше залежав.

Причому зробив це весело, дотепно і з глибоким філософським підтекстом. «...Та своє мені туш же імення зразу назви...» -вимагає Поліфем. Одіссей відповідає:

«Ти про ім'я моє славне питаєш, кіклоне?..

Звусь я Ніхто на ім'я, і Ніким мене батько і мати,

Й товариші мої, й інші, звичайно, усі називають».

Так. пін «ніхто» перед могутнім велетнем, втіленням злих, ворожих людині природних і надприродних сил. Остання погроза «Поліфема премогутнього» - «Клятий Ніхто, не втече він, кажу, від загибелі злої» - звучить досить переконливо, зважаючи навіть не на надприродну силу самого циклопа (її Одіссей уже переміг), а на те, ким був його батько... Однак у читача ця кумедна за формою погроза велетня викликає щирий сміх, на перший погляд, безпричинний, невідповідний жалюгідному на той момент становищу головного героя (Одіссей висить під животом барана). Саме здатність людини сміятися, на думку стародавніх греків, робить її «богорівною». Нестримний сміх, яким боги сміються, споглядаючи прикрості людського життя з олімпійських висот, і яким, проте, й сама людина може посміятися серед незгод (хоч би й висячи під животом барана), отримав назву «гомеричний сміх».

Гумор Гомера у цій пісні «Одіссеї», як і в деяких інших піснях обох епопей, базується на грі слів. Коли від стогону пораненого Поліфема прокидаються сусіди-циклопи і запитують, хто його образив, він вигукує ім'я, яким назвався Одіссей: