Міф про Едіпа такий. Дельфійський оракул провістив, що Лая, царя Фів, вб'є власний син. Цар наказав рабу-пастуху віднести новонародженого сина в гори. Зглянувшись над дитиною, раб віддав її коринфському пастухові, а той - своєму бездітному цареві Полісу. Хлопчик, названий Едіпом, зростав як спадкоємець Поліба, нічого не знаючи про своє справжнє походження. В юності він отримав попередження від дельфійського оракула: «Уникай своєї батьківщини, бо станеш убивцею власного батька і чоловіком власної матері». Вважаючи батьківщиною Коринф, Едіп втік звідти через гори до Беотії і потрапив до Фів. Вже дорогою збулася перша половина пророцтва: зустрівши свого справжнього батька Лая, він вступив з ним у конфлікт і вбив його. У Фівах герой розгадав загадку Сфінкса, який тероризував місто. Вдячні фіванці обрали його своїм царем і дали йому за дружину вдову Лая Іокасту, тобто його власну матір. Так збулася друга половина пророцтва.

На прикладі того, як саме Софокл виявляє зерно трагізму в долі Едіпа, Арістотель і показував природу катарсису. На його думку, саме неочікуваний перелам у долі героя викликає в глядачів емоції жаху й співчуття.

Після багаторічного щасливого владарювання Едіпа в Фівах почався голод, спалахнула чума. Однак це ще не трагічний злам. Навпаки, головні герої - Едіп та Іокаста - відчувають якусь дивну самовпевненість. Тим часом гранично стиснута пружина фатуму стрімко розпрямляється.

Дельфійський оракул провістив, що всі лиха минуться, коли буде покарано убивцю царя Лая. Це пророцтво нагадало Іокасті інше, яке, на її думку, не збулося, а отже, можна сумніватися і в оракулі, і в самому фатумі:

Іокаста. ...Адже Феб йому пророчив. Що мусить він загинути від сина; Одначе той нещасний, очевидно, Не вбив його, бо сам давніше згинув. От тим-то я тепер задля віщбн І оком не зморгну...

Едіп. І добре зробиш...

(Переклад І. Франка)

Аж тут виявляється, що в трагедії, а отже і в людському житті, діють не лише люди-актори, а й ще одна активна та підступна сила. Можна назвати її, як називає Іокаста, - Фебом (тобто Аполлоном, від імені якого віщує оракул). Можна - Зевсом, як ту ж саму силу називав закутий Прометей... Однак справжнє її ім'я - фатум. Цей «головний герой», активний і підступний фатум, ніби вирішив підіграти: коли Іокаста та Едіп промовляють хулу на богів і на пророцтва від їхнього імені, приходить старий вісник з