Пізніше Платон доводив, що поезія, театр, взагалі мистецтво не мають права на існування, і вже учневі самого Платона -Арістотелю довелося доводити протилежне і нагадувати, що театр - це «школа», де навчання відбувається через потрясіння, де людина добровільно очищується від усього індивідуального, аби краще служити загальному добробуту. Принаймні на час розквіту Аттики така «школа» задовольняла усіх. Однак історія свідчить, що коли хоч одна людина говорить, що в суспільстві щось її не задовольняє, це означає, що так само думають ще сотні, а може й тисячі, але мовчать, боячись бути «білими воронами». Сократ не боявся. Коли наступного після тріумфу Софоклової трагедії дня агора захоплено вигукувала, що ця трагедія прекрасна і що Едіп від безчестя прийшов таки до доброчесності, він сказав: «Лише розумне є прекрасним - лише той, хто знає, доброчесний».

Трагедія, власне, ніколи до того і не претендувала бути «розумною», адже виникла як спроба міфологічного розв'язання «проблеми особистості». А міф - це те, що не можна осягнути розумом.

1. Пригадай, як Сократ ставився до Гомера.

2. Тепер, коли ти знаєш, за якої доби жив Сократ і як він ставився до сучасної йому трагедії, спробуй коротко пояснити його ставлення до Гомера, взагалі рапсодів та міфології. Чи був він невіруючим?

Отже, Сократ був першим, хто відкрито заявив, що його особисті проблеми міфологічному розв'язанню не підлягають. Відтак антична філософія в особі Сократа вперше зробила спробу раціонального (від лат. ratio - розум) розв'язання «проблеми особистості»

Необхідність раціонального розв'язання проблем особистості за часів Сократа була настільки гострою, що дорослі люди готові були платити гроші, аби навчитися мудрості (освіта для дітей була в Стародавній Греції безкоштовною). Так виникла нова професія - софіст. Це слово, так само, як і «філософ», походить від слова «софія», тобто мудрість. Однак філософ - це «любитель», котрий за мудрість платні не бере, а софіст - це «професіонал», котрий її продає.

Главою школи софістів був Протагор з Абдери (480-410 pp. до н.е.), який першим у світі здогадався брати за мудрість платню. З його праць до нашого часу майже нічого не збереглося, але два його афоризми назавжди залишилися в історії філософії: «Слабшу думку можна зробити сильнішою». «Людина є мірою всіх речей: існуючих, що вони існують, неіснуючих, що вони не існують».