Говорили, що саме Сократ віднадив Евріпіда від «музики», від емоційно-ірраціонального впливу на глядачів через трагедію. В юності Евріпід це вмів, але в зрілі роки зрікся свого уміння. Не маючи молодості й сили Платона, щоб спалити написане і розпочати щось цілком нове, він продовжував писати трагедії без віри в «очищення», але з вірою в розум.

Трагедії Евріпіда «Медея» (431 р. до н.е.) та «Іпполіт» (428 р. до н.е.) за його життя радше були сумнозвісними, славнозвісними вони стали в наступному, IV ст. до н.е. - за доби розквіту філософських шкіл. На той час, як і діалоги Платона, їх сприймали як щирі розмови між розумними людьми, що шукають істину. Однак мислителі IV ст. до н.е. (крім, можливо, Арістотеля) не помітили суттєвої різниці між абстрактним мисленням героїв платонівських діалогів і пошуком «розумного» виходу зі скрутних ситуацій на межі життя та смерті в трагедіях Евріпіда.

Ставши на цей шлях, Евріпід так само випередив свій час у мистецтві, як Сократ - в етиці. Зберігаючи формальний зв'язок з античною трагедією, його твори по суті відкрили новий жанр - жанр психологічної драми. Втім, залишившись непереконливими для сучасників, вони не стали абсолютно переконливими і для наступних поколінь театральних глядачів, котрі забувають, що Евріпід - лише геніальний засновник психологічної драматургії.

Отже, Евріпід не дожив до страти свого друга Сократа, яка, таким чином, залишилася поза межами класичної аттичної трагедії. А Платон, вражений стратою вчителя, надовго покинув Афіни і в пошуках істини блукав шляхами й морями -кажуть, аж до самого Єгипту...

Повернувшись до Афін, Платон переніс свою вчительську діяльність за міські мури, в священний гай, бо, врахувавши сумний урок Сократа, хотів вчити мудрості лише того, хто прийде по неї сам. Цей священний гай був присвячений Академу - одному з героїв афінського циклу грецької міфології і називався Академією. В сучасній Європі так називаються і почесні зібрання наукових світил (академіків), і вищі навчальні заклади.

У своїй Академії Платон навчав юнаків філософії, математики та гімнастики. А головним результатом її створення був відтепер безперервний розвиток європейської думки, її спадкоємність. Не менш важливим було і те, що з Платонової Академії вийшли молоді люди, в усьому подібні до вчителя, крім своїх власних поглядів. Це і є нормальний для європейця результат навчання. З Академії виходили такі ж сильні (не тільки духом, а й тілом), сміливі (не лише в бою. а й у відстоюванні власної думки) чоловіки, як Платон та його вчитель Сократ. Вони розробили свої власні філософські системи. Вони не лише сформулювали низку