питань, на які наука досі не знайшла відповідей, але й переконливо відповіли на запитання, поставлені Сократом і Платоном.

З усіх випускників Платонової Академії найбільше для наук та мистецтв зробив Арістотель, який вважається «батьком» усіх конкретних наук - від фізики до літературознавства. Як правило, найталановитіший учень більше сперечається з учителем, ніж менш обдарований. Не був винятком і Арістотель.

Найважливішою з його суперечок з учителем для літератури є та, в якій він відстояв право поетів на існування та на увагу читача, котрий не просто розважається, а шукає істину. Отже, саме Арістотель першим зафіксував народження літератури як невід'ємної галузі людської діяльності. На жаль, від його твору «Про мистецтво поезії», або «Поетика» (дата написання невідома), до нашого часу дійшла лише перша книга, в якій він розробив вчення про мімесис і трагедію.

Арістотель захистив Гомера від Сократа і Платона, які слушно зауважували, що слово-мітос у викладі Гомера перетворюється на щось інше, втрачає своє первісне, релігійне значення і що Гомерове слово-енос не призначене для створення ідеалу дійсності.

Він переконливо довів, що Гомер і взагалі поет ставить собі за мсту описувати тс, що було або могло бути насправді, а не те, що має бути (тобто не те, чого б нам бажалося). З іншого боку, поет відрізняється і від історика, який описує лише те, що відбувалося насправді, а не те, що могло б статися. Адже і Геродота можна «переспівати» віршами, але від того розказана ним історія не стане поезією - справа не у формі, а у меті того, що розповідається. Мета ж поезії, за Арістотелем, «серйозніша», ніж мета історії: поезія розповідає про загальне, історія - про одиничне.

Арістотель був переконаний в існуванні законів в усіх галузях життя і творчості. Успадкувавши цю віру від Платона і обґрунтувавши її, він квапився передати конкретні знання своїм учням. Взагалі він завжди дуже поспішав, думав та викладав зазвичай на бігу. Проводячи заняття у довгій критій галереї (вона називалася Перипат, відповідно учнів називали «перипатетиками»), Арістотель швидко йшов, майже біг, а учні бігли за ним. Учитель знав так багато, що записувати свої знання не встигав, а отже, засвоїти їх можна було, лише наздогнавши його... Звідси й походять такі вирази, як «встигати в навчанні», «учень, що встигає», «учень, що не встигає» тощо. Так, російське слово «успеваемость», від якого походить українське «успішність», є точним перекладом грецького слова, яке означало те, що повинен був зробити учень-перипатетик - наздогнати вчителя.

Галерея Перипат знаходилася в гаю, що називався Лікей, і це слово, так само, як і Академія, залишилося серед понять сучасної