Зустріч двох великих культур на теренах елліністично-римської доби Сказав же до нього Пилат: - Так Ти Цар? Ісус відповів: - Сам тй говориш, що Цар Я. Я на те народився і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду. (...) Говорить до нього Пилат: - Що є правда? Євангеліє від Іоанна 5. «ПАМ'ЯТАЙ, ГРОМАДЯНИНЕ РИМСЬКИЙ...» Погляди греків завжди були прикуті до Сходу й Півдня: звідти - з Азії та Африки - приходили до них і небезпеки, і спокуси. Захід і Північ (тобто власне Європа) залишалися для еллінів невідомим мовчазним краєм. Поодинокі грецькі колонії уздовж північного узбережжя Середземного моря - це все, що мали і знали греки в Західній Європі; примітивні варвари, що жили в лісах, їх зовсім не цікавили. Александр Македонський, на Сході переможно дійшовши аж до Індії, не цікавився народами, котрі мешкали по сусідству з його рідною Македонією, по той бік Балканських гір. Тим часом із Заходу, з Апеннінського півострова, вже повставав новий народ - молодий і сильний, жадібний не лише до матеріальних, але й до духовних багатств елліністичного світу. Народ цей називав себе «латинянами», або, за назвою своєї столиці (заснованої 753 р. до н.е.), «римлянами». Римляни прийняли віру в еллінських богів, давши їм імена своєю мовою - латиною. Створивши по-новому організовані, напрочуд боєздатні армію та державу, Рим на державному рівні вирішував і проблеми міфології. Література у римлян, так само, як у греків, була справою державною. У середині І ст. до н.е. найяскравішим представником римської освіти, культури та літератури був оратор і філософ Марк Туллій Цицерон (106-43 рр. до н.е.). Саме йому ми завдячуємо можливістю вивчати античну гуманність як систему практичної етики. Саме він створив і розробив поняття
|