Август. Він знає також людину, котра заради цього майбутнього чесно, хоч і не завжди успішно, бореться зі стихією власних пристрастей, намагаючись її опанувати. Це міфічний предок Августа - Еней.

Вергілій був по суті першим, хто прийшов до ідеї зміни, прогресу людської природи від нерозумної до розумної, від гріховної до святої. Щоправда, як справжній римлянин, він і цю абсолютно нову для Риму ідею цілком і повністю пов'язав з роллю Риму у встановленні «світового порядку». Мине якихось півстоліття по смерті Вергілія, і ідею «великого стрибка» людської природи від гріха до святості буде ще раз озвучено на теренах Римської імперії, але зовсім не так, як він це собі уявляв.

Утім, ідея його «Енеїди» була саме така: опанування людиною світу через опанування самої себе. Це була мета на майбутнє, сформульована Вергілієм для Риму і для світу. Недаремно російський літературознавець Михайло Гаспаров називає Вергілія поетом майбутнього.

Свою мету - опанування себе й світу заради кращого майбутнього - поет нав'язує міфологічному Енеєві. Звісно, в тих міфах про Троянську війну, які побутували за часів Гомера, Еней був не зовсім таким, яким він постає у Вергілія.

Образ Енея в «Енеїді» Вергілія вже в останні століття існування Римської імперії викликав закиди тонких цінителів літературного психологізму: мовляв, цей Еней - не жива людина, а мертва, холодна машина. Він і справді є водночас і машиною, або махиною, історії (лат. machina - пристрій, знаряддя, споруда), і її мотором (лат. motor - той, що рухає). Дієслово «moto», що означає «безперервно рухаю», пасує йому найбільше від усіх інших латинських дієслів.

За доби Вергілія існувало небагато моторів та машин. Лише ті, які римляни вдосконалили після Архімеда для руйнування або захисту фортець, а також ті, в яких Евріпід, а після нього інші грецькі й римські трагедіографи спускали «з неба» на арену театру актора в масці якогось з античних богів (цей театральний прийом так і називався - «бог у машині»). До речі, не більше, ніж у Римі доби Августа, було моторів та машин у Полтаві наприкінці XVIII ст., коли Іван Котляревський одним словом «моторний» переклав аж два перших вірші Вергілієвої «Енеїди», в яких про Енея сказано, що він був «озброєний» та «долею гнаний». Котляревський все це замінює однією напрочуд влучною характеристикою: «Еней був парубок моторний...»

Моторність - це не лише швидкість, а ще й механічність дій та вчинків Енея. І справді, у Вергілія подальша розповідь суперечить попередній заяві про те, що Еней був «долею гнаний».