софсько-історичної поеми - жанру романтичного (принаймні за походженням) - взагалі відмовляється від романтичних героїв. Євгеній - не просто не романтик, він антиромантик («Химер не будем ми шукать», - заявляє він). Та й образ Петра І -не чудовисько і не ідеал. Ідеал - «Росія молода», «вікно в Європу», життя в історії. Аж тут Пушкін натрапив на абсолютно новий, порівняно з романтизмом, естетичний підхід до дійсності. Сучасний український літературознавець Олексій Панич у новій книжці про пушкінського «Мідного вершника» точно і просто визначає цю новизну: якщо романтизм бачить дійсність крізь призму ідеалу, то автор «Мідного вершника» бачить ідеал крізь призму дійсності.

Розвиваючи цю думку сучасного теоретика літератури, можна сказати, що це є загальним принципом пушкінської творчості 30-х років. І першим кроком у реалізації цього нового творчого принципу було несподіване не лише для читачів, а й для самого автора завершення роману «Євгеній Онєгін», завдяки «химерній поведінці» Татьяни. В останній строфі роману вдячний автор так скаже про свою героїню: «Татьяни милий ідеал...».

Як незгасиму лампаду, на холодні вітри життя романтик виносив свій ідеал. Яких величезних зусиль треба було йому докласти, аби не згасла ця лампада. А Пушкін шукає і, сам тому дивуючись, знаходить милий для себе ідеал у реальному житті: «...І божество, й натхнення чисте. // Й життя, і сльози, і любов».

Коли поетові вдавалося здійснити це чудо у ліричних віршах, він, вочевидь, і сам не вірив, що те ж саме можна зробити й за межами ліричної «миті чудової» - в епічному просторі окремої людської долі (наприклад, Татьяни) або й цілої країни («Росії молодої»). Пушкін заново відкриває прозу («Повісті покійного Івана Петровича Бєлкіна», 1830), зважується на історичний роман («Капітанська дочка», 1836) і скрізь намагається дотримуватися віднайденого нового творчого принципу, і завжди це йому ідеально вдається.

Відтак перед нами - новий художній напрям, який є повною протилежністю романтизму і який був самостійно відкритий Пушкіним, - той самий напрям, який прийнято називати реалізмом. На Заході (одночасно з Пушкіним) його відкривають французькі романісти Стендаль і Бальзак.

Лєрмонтов: театр тіней

Ще в той період, коли молодий Пушкін прощався з «байронізмом», юний Михайло Юрійович Лєрмонтов (1814-1841) написав вірш, що розпочинався словами: «Ні. я не Байрон...». На перший погляд - одне й те саме. Насправді ж - між Пушкіним і Лєрмонтовим на той час була майже нездоланна відстань.