До речі, Пушкін і велич свого власного пам'ятника, що його він за прикладом Горація (і з епіграфом з його 30-ї оди третьої книги), звів в окремій поезії («Я пам'ятник собі воздвиг нерукотворний...*, 1836), цілком помилково поставив у залежність від кількості земель, приєднаних російськими царями до «Русі великої», і народів, ними завойованих:

Про мене відголос пройде в Русі великій, І нарече мене всяк сущий в ній язик: І гордий внук слов'ян, і фін, і нині дикий Тунгус, і друг степів калмик.

(Переклад XI. Рильського)

На сьогодні з названих тут народів лише «тунгус і друг степів калмик» представлені і складі Російської Федерації, утвореної на місці колишньої імперії. Навіть двоє з трьох гордих онуків слов'ян, як ти добре знаєш, від 1991 р. живуть у незалежних державах. Що ж до фінів (тих самих «убогих чухонців»), то вони здобули незалежність першими з колишніх народів Російської імперії ще на початку XX ст.

Прочитавши поезію Пушкіна «Я пам'ятник собі воздвиг нерукотворний...», дай короткі письмові відповіді на такі запитання:

1. Чому за епіграф до свого вірша Пушкін узяв рядки з оди Горація?

2. Порівняй вірш Пушкіна з 30-ю одою («До Мельпомени»)третьої книги Горація. З двох текстів випиши спільні мотиви.

3. Чому обидва поети пов'язують існування своєї поезії з існуванням держав, на теренах яких вона зростала? Чи мають вони рацію? Відповідь обґрунтуй.

Наскільки взагалі життя людини залежить від життя її народу, її держави? Гомер не зрозумів би цього запитання, та вже Архілох глибоко замислився б над ним. Пушкіна воно хвилювало майже так само, як Овідія і Горація, з якими російський поет завжди себе ототожнював.

«Росія молода» - так визначив Пушкін (у «Полтаві») ту імперію, в якій він жив. Імперію, що сама по собі була просвітительським, «фаустіанським» проектом насильницького «ощасливлювання» мільйонів людей. Гігантський механізм насильницького «ощасливлювання», запущений у XVIII ст., трохи уповільнений у XIX ст., знову на повну потужність розігнався у XX ст. (Ленін, Сталін...). У «Мідному вершнику» - в образі Петра І - Пушкін іюка;»ав, як працює цей механізм. Тому проблема тлумачення «Мідного вершника» сягає далеко за межі пушкіністики: вона є однією з центральних проблем російської культури. Вже майже два століття нею займаються філософи.