І мовчки він коня сідлає. І мчиться з королем в імлі. І страшно поглядом ширяє Над рідним рубежем землі.

Пушкін говорить про Мазепу як про одного з «гордих цих людей міцних», вочевидь, маючи також на увазі Карла й Петра. Що ж, Мазепа - і союзник, гідний Карла, і ворог, гідний Петра, і коханець, гідний прекрасної юної Марії. Український гетьман - сильний, розумний, хоробрий. Пушкін, котрий аж ніяк не приховує, що, на відміну від декабриста Рилєєва, він цілком і повністю на боці Петра, не приховує, однак, і тих рис, за які така дівчина, як Марія, могла б покохати Мазепу. Більше того, автор «Полтави» всіляко підкреслює ці риси. Він робить з Мазепи чи не ідеального романтичного героя. Однак, на відміну від Байрона та Гюго, Пушкін оцінює і цього героя, і його ситуацію не з романтичної, а з якоїсь іншої позиції.

Божевілля Марії в її останньому, зверненому до Мазепи, монолозі нагадує божевілля Офелії, як воно показане Шекспіром в останньому монолозі його героїні. Схожість довершується тим, що Гамлет так само завинив у смерті батька Офелії, як Мазепа - у смерті батька Марії, а смерть батьків -причина божевілля обох героїнь. При цьому і у Пушкіна, і у Шекспіра справжніми винуватцями є, власне, не самі герої, а та політична боротьба, яку вони ведуть. Адже двоїстість Мазепи існує не лише у сприйнятті божевільної Марії. Ця двоїстість зумовлена саме тим, що він хоче вершити історію, і внаслідок цього історія творить його (як це було й з Борисом Годуновим в однойменній історичній драмі Пушкіна):

...А я вважала не за того Тебе, старий. Залиш мене. Страшний твій погляд і глузливий. Потворний ти, а він вродливий: В очах його блищить любов. Слова такі ласкаві, милі! У нього вуса білі, білі. А на твоїх засохла кров!..

Натомість образ Петра в «Полтаві» позбавлений не лише двоїстості, а й взагалі будь-якої людяності. Адже образ царя для поета - «безсмертний пам'ятник», символ російської державності. Безсторонній суд історії - той єдиний суд, який визнає автор поеми. Справді, хто ж буде судити його героїв, котрі вершили історію? Божевільна Марія? «Зорі ночі, обвинувальні гострі очі»? Тополі, що «услід хитають головою, // Мов судді, шепчуть .ніж собою»? Ні, остаточний вирок - вирок історії - цілком залежить від відповіді на те запитання, яким розпочинається епілог: «Сто літ минуло - що ж лишилось?..»

310