намагався відмежуватися від «байронізму», за прикрим збігом обставин він, так само, як і Байрон, загинув на тридцять сьомому році свого життя.

Зрілий Пушкін: відкриття реалізму

Навколо Пушкіна завжди вирувало літературне життя, у центрі якого він стояв, здавалось би, неиохитно. Від гуртка ліцейських хлопчиків-поетів і аж до редакції часопису «Совре-менник», засновником і головним редактором якого Пушкін був в останні роки життя, основний напрямок тогочасного розвитку російської літератури завжди був пов'язаний з ім'ям самого Пушкіна.

Однак, коли життя поета раптово обірвалося, з'ясувалося, що у свої останні роки він по суті був самотній і як людина, і як літератор. Письменників та читачів, які б глибоко розуміли те, що Пушкін зробив у літературі (наприклад, так, як через півстоліття це розумітиме Достоєвський), серед його сучасників не було. Натомість майже одностайно вони вважали все написане Пушкіним у 30-і роки (починаючи з фіналу «Онє-гіна») виявом кризи у творчості поета, глухим кутом у розвитку літератури. Здебільшого від нього чекали романтичних поем, що на той час вважалися головним літературним жанром.

Утім, Пушкін примудрився і в цьому «зрадити» колись прихильного до нього читача-романтика. Останню прихильно сприйняту цим читачем поему він написав наприкінці 20-х років, точніше - 1829 р.

То була поема «Полтава», присвячена одній із традиційних тем європейського романтизму (Україні) й одному з популярних романтичних героїв (Мазепі). Згодом Пушкін спробував далі розвинути один із віднайдених у цьому творі образів (а саме образ Петра) у новій поемі «Мідний вершник» (1833). Однак з тим образом сталося те саме, що й з образами Онєгіна і Тать-яни: автор прямо не висловив свого ставлення до нього, тому дискусії про пушкінське ставлення до Петра І тривають до сьогодні.

Пушкін зазіхнув уже не тільки на відкриту романтизмом територію соціального роману (територію, на якій романтичний герой страждав під гнітом своєї сучасності, тікав від неї або з нею боровся). Він зазіхнув ще й на «святая святих» романтизму - історію як арену одвічної битви добра і зла, світла й темряви... А почалося все з «маленького» пушкінського відкриття, значення якого ніхто й не помітив, адже зроблене воно було у тематиці й у жанрі ще суто романтичної поеми. Просто помінявши «плюс» на «мінус», поет на практиці сформулював свою теорію історичної відносності. З Мазепи — героя