ської жінки не може дозволити їм насолодитися «місцевим варіантом» тієї «гордої та незалежної» романтичної героїні, яку вони любили у Жорж Санд і Б. Констана, В. Скотта і В. Гюго? Проте Пушкін і надалі наполегливо впроваджував у свідомість співвітчизників і всього світу протилежний образ шляхетної росіянки - лагідної й розсудливої, вірної та стійкої у малих («Панночка-селянка», 1830)та великих знегодах («Капітанська дочка», 1836).

Романтики привчили читачів сприймати суспільство у різких контрастах, вони не визнавали напівтонів (пригадай хоч би «Собор Паризької Богоматері» Гюго, написаний одночасно із «Євгенієм Онєгіним»).

ІЦойно відкривши історію та усвідомивши величезний вплив суспільства на людину, романтики створили соціальний роман, тобто роман, в якому показана залежність людини від суспільства та її спроби позбутися цієї залежності. Водночас вони створили героя та героїню, які, не бажаючи миритися зі своїм соціальним становищем, протистоять своїй суспільній долі й усталеним у суспільстві нормам моралі. Тому соціальний роман у романтиків, як правило, має яскраво виражену морально-психологічну складову й може бути визначений і як морально-психологічний роман. Адже спроби людини позбутися своєї залежності від суспільства пов'язані з її психологічним станом та морально-філософським пошуком, і це стає предметом художнього дослідження у соціальному романі першої половини XIX ст., оскільки його основна проблема - людина у суспільстві. Одним з яскравих прикладів такого соціального, морально-психологічного роману першої половини XIX ст. є роман М. Ю. Лєрмонтова « Герой нашого часу».

Утім, повернемося до Татьяни Ларіної. Кинути виклик суспільству - ось у чому, з погляду романтизму, полягало життєве призначення такої сильної натури, як вона. Отож пушкінська Татьяна як літературна героїня своє призначення таки виконала: вона кинула виклик романтичній літературі, романтичній етиці та естетиці, романтичному світогляду та романтичному суспільству.

Якщо ж, забувши про романтизм та інші «ізми», поставитися до Татьяни як до реальної жінки, тоді доведеться вдуматися не лише в її суспільні обставини, а й спробувати зрозуміти логіку та конкретні психологічні мотиви її поведінки. Однак усі мотиви поведінки будь-якої особистості інша людина зрозуміти не може. Напевне, це й хотів сказати Пушкін, коли говорив про «дивину химер» Онєгіна або ще більшу »химеру» Татьяни.

Якщо протягом приблизно двох десятиліть, у 10-і й 20-і роки XIX ст., романтики створили соціальний роман, то 1830 р.