України, яка, зо відомими романтикам усієї Європи словами Вольтера, «завжди прагнула свободи», - у »Полтаві» Пушкін зробив зрадника. А російському цареві Петру, котрому як тирану Вольтер протиставив Мазепу як борця за волю своєї країни, - відвів головну позитивну роль у своїй поемі.

Як ми пам'ятаємо, цю пару антиподів до європейської літератури ввів саме Вольтер, і вона мала велике майбуття в романтизмі. Розпочав її романтичну обробку Байрон поемою «Мазепа». Проте на Заході, за браком тут живих українських вражень, Вольтерова антитеза Петро - Мазепа фактично не набула подальшого розвитку: у Байрона вона була ледве накреслена, і вже Гюго від неї відмовився. Основна ж боротьба навколо цієї антитези ще до Пушкіна розгорнулася в російській літературі.

Назва «Мазепа», що стала традиційною для західноєвропейських романтичних поем на українську тему, в Росії була неможлива. Цензура не пропустила б книжку, на обкладинці якої стоїть ім'я людини, котрій офіційна церква оголосила анафему за зраду царя. Однак для поета Кіндрата Рилєєва (1795-1826), одного з п'яти найактивніших декабристів, яких після придушення повстання було страчено, - український гетьман був не зрадником, а героєм, борцем проти самодержавства. Свою поему, видану окремою книжкою якраз напередодні повстання, поет назвав «Войнаровський» (1825), але головний її герой - Мазепа, рідний дядько Войнаровського: він розкриває небожу свій план завоювання волі для України й закликає його взяти в ньому участь. Цікаво, що самій поемі в книжці передує «Життєпис Мазепи», написаний істориком Олександром Корниловичем, який, будучи декабристом, однак шанував Петра і вважав Мазепу зрадником, - отже, не поділяв думки про нього автора поеми. Таким чином, під палітуркою книжки Рилєєва фактично зійшлися протилежні погляди на ті ж самі події.

Пушкін прочитав цю книжку вже після повстання й страти декабристів: адже під час цих подій він був далеко від Петербурга, на засланні в Михайлівському. А невдовзі новий цар Микола І викликав його до себе і запитав, як би він повівся, коли б у день повстання перебував у столиці. Пушкін чесно відповів, що був би серед своїх друзів-декабристів. Така відвертість сподобалася царю. Поету ж, у свою чергу, сподобалося царське бажання особисто розібратися в подіях і настроях людей. Цим Микола І нагадав йому свого великого предка -Петра І, про що Пушкін також не забарився сказати. Обидва були у захваті від такої аналогії. Цар звільнив поета від «ув'язнення» в Михайлівському, пообіцявши, що тепер у Росії у нього буде лише один цензор - сам імператор. Очевидно, вже тоді Пушкін задумав поему про Петра І і написав «Станси» (1826), звернені до Миколи І: