нашого століття мас дві причини, - пише він. - Народ, який пройшов через 1793 і 1814 роки, носить в серці дві рани. Все те, що було, вже минуло... Все те, що буде, ще не настало. Отже, не шукайте ні в чому іншому розгадку наших страждань».

Порівняймо своє розуміння залежності людини від її часу з тим, як цю проблему розуміли пізні романтики. 1. Яких двох поразок зазнала Франція у 1793 і 1814 рр.? Як вони позначилися на настрої французького суспільства, зокрема молоді?

2. Печорін у своїй сповіді не вказує точних дат. натомість він просто говорить, що його «честолюбство пригнічене обставинами*. Якими саме? На які історичні дати Лєрмонтов міг би тут, за прикладом Мюссе, послатися?

3. Які ідеали (кохання, дружби, власної ролі в суспільстві - «свого призначення») має Печорін?

4. Назви кілька епізодів лермонтовського роману, що підтверджують (або спростовують) думку про те, що Печорін сприймає дійсність крізь призму свого ідеалу.

5. Як Печорін уявляє собі якщо не сприятливі, то хоча б прийнятні для себе суспільні умови? Чи були в історії (до XIX ст. або після нього) такі періоди, за яких Печоріну з його ідеалами жилося б добре?

Роман Лєрмонтова є своєрідним за композицією. Він складається з авторської передмови та п'яти повістей. З них перші дві - «Бела» і «Максим Максимович» - написані у традиційній манері, від імені автора, хоча саму історію Бели розповідає Максим Максимович. Три інші повісті є, власне, уривками зі щоденника («журналу») Печоріна, причому першій з них («Та-мані») передує ще одна авторська передмова - до «Журналу Печоріна», в якій автор, зокрема, зазначає, що, спостерігаючи поведінку «героя нашого часу», цілком переконався у його щирості: «...переконався у щирості того, хто так нещодавно виставляв назовні власні слабості й пороки».

Як саме переконався? Очевидно, за допомогою певного художнього експерименту. Пушкінськнй приклад експерименту з формою роману був вельми спокусливий і заманював на відкритий простір «вільного роману». Однак лермонтовське розуміння «вільного роману» не лише не збігалося з пушкінсь-ким, а й було в усьому йому протилежним. І найбільше - у розумінні художнього часу.

Романний час - це не просто непохитний, незмінний, байдужий до волі автора або волі героя «час дії».

Хто ж такий «герой нашого часу»? У Пушкіна Онєгін якоїсь миті став героєм часу для Татьяни. Однак, випередивши його у духовному розвитку, вона швидко перейшла до іншого часу, де він уже не був її героєм. Саме цього не зміг збагнути Онєгін. Ці двоє розминулися у часі...