Річ у тім, що романтизм з його культом ідеалу дуже швидко перетворився на культуру всебічного наслідування. «Як бути справжнім?* - ось запитання, яке стало чи не головним питанням романтичної культури. Проте була лише одна людина, яка присвятила йому все своє життя. Живучи у горах або кохаючи дівчину, складаючи вірші або виступаючи у палаті лордів, мандруючи або ведучи таємні переговори з італійським підпіллям чи грецькими повстанцями, він завжди дбав про щирість своїх вчинків. Усе пережите ставало надбанням його і тільки його неповторної особистості. Йдеться, звичайно про Байрона, якому майже вдалося бути справжнім... І саме тому дуже важко було не наслідувати його. Байрона копіювали, з копій знімалися нові копії і так далі...

Романтизм - це своєрідний «театр тіней». Пушкін на Півдні -тінь Байрона. Онєгін у селі, схожому на Михайлівське, - тінь Пушкіна. Ленський - тінь Онєгіна. Лєрмонтов - тінь Ленського. Печорін (головний герой роману Лєрмонтова з промовистою назвою «Герой нашого часу») - тінь Лєрмонтова. Грушницький (інший персонаж того ж самого твору) - тінь Печоріна. І можеш не сумніватися, що й у Грушницького була своя тінь, просто вона залишилася «за кадром»...

Аби зрозуміти загальний сюжет історії європейської культури, варто зупинити й уважно роздивитися той її «кадр», коли раптово обірвалося життя Пушкіна.

Столицею поповзли недобрі чутки, нібито француз Дантес, який смертельно поранив поета на дуелі, був з особливою прихильністю прийнятий при дворі. Чутки дійшли і до казарм імператорської гвардії, де їх жваво обговорювали молоді офіцери.

Один з них, двадцятирічний корнет Лєрмонтов, написав і давав переписувати всім охочим вірш «Смерть Поета» (1837). Опис самої смерті Поета (цей опис вартий окремої уваги) завершувався гнівним зверненням до «лихих нащадків знаті», які «жадібним натовпом постали коло трону» і яких автор фактично звинуватив у колективному вбивстві Поета. Це звинувачення дорого коштувало юному корнету: за царським наказом його негайно послали на Кавказ, під чеченські кулі. Романтична молодь Росії вирішила, що естафета російської поезії перейшла від Пушкіна до нікому (зокрема й Пушкіну) не відомого раніше Михаїла Лєрмонтова.

Тягар естафети виявився набагато важчим за тягар війни. Щоб зрозуміти причину, варто лише придивитися до того, як юний Лєрмонтов розумів місію і смерть Поета.

Годі шукати в образі Поета реально-біографічних рис та обставин життя Пушкіна: по-перше, тому що Лєрмонтов їх не знав, а по-друге, тому що він створив суто романтичний узагальнюючий