для російського дворянина), подорожував країнами Європи, був свідком Великої французької революції. Про свої європейські зустрічі й спостереження він розповів у великій за обсягом книжці «Листи російського мандрівника» (1791-1792). А своєрідним мистецьким підсумком роздумів про початок нової доби стала його перша повість «Бідна Ліза» (1792).

Сюжет повісті трагічний, простий і зовсім не новий: молодий дворянин зваблює бідну дівчину, вона закінчує життя самогубством. Звичайно ж, «Фауст» Гете с класичним прикладом розвитку цього сюжету. Однак у Карамзіна він набуває нового, сентиментального, звучання. Адже щира у своєму почутті не лише занапащена Ліза. По-своєму щирий і молодий дворянин Ераст, якому здавалося, що він закохався навік - так говорив йому розум. «Наївний молодик, чи знаєш ти своє серце?» - прямо запитує автор повісті. Наприкінці XVIII ст. - доби Розуму - «Бідна Ліза» стала для молодих російських читачів справжнім відкриттям світу почуттів, що часто-густо не вкладаються у пропоновані розумом схеми.

Однодумець Карамзіна поет-романтик Василь Жуковський (1783-1852) перекладав балади німецьких і англійських романтиків та писав вірші «Для небагатьох» (саме так він назвав одну зі своїх ліричних збірок). Не менш популярними, ніж «Бідна Ліза», були його напрочуд вдалі переклади з англійської, насамперед елегії Т. Грея «Сільський цвинтар» та поеми Т. Мура «Лалла Рук». Саме Жуковському належить відомий афоризм: «Перекладач у прозі раб, перекладач у поезії - суперник».

XIX ст., що саме настало, обіцяло стати для Росії новою добою Розуму й Просвіти, яку молодий цар, щоправда, розумів по-старому: як просвіту вищого дворянства.

Вірний традиціям Катерини II. Олександр дбав про розвиток науки та літератури. Він заснував три нових університети: 1802 р. у Дерпті (нині естонське місто Тарту), 1805 р. у Харкові та 1819 р. у Петербурзі (у XVIII ст. в Російській імперії існував лише один Московський університет). Молодий цар опікувався також середньою освітою. Щоправда, вона цікавила Олександра насамперед тому, що його молодшим братам саме був час розпочинати навчання. Вирішивши, що вони навчатимуться разом з іншими дітьми, цар наказав будувати нову школу - Ліцей - поруч із Літнім палацом у Царському Селі під Петербургом. Однак мати Олександра, переконана в тому, що царські діти не можуть навчатися разом з холопськими (для царської родини і міністр, і поет, і селянин-кріпак були однаково холопами), категорично не схвалила його рішення. Напевне, в глибині душі Олександр і сам так вважав, бо не вагаючись відкинув сміливу ідею посадити своїх братів за одну парту з уже прийнятими до Ліцею хлопчаками. От хоча б зі смаглявим нащадком давньої боярської родини Пушкіних.