яких йому навіть доводилося мирити під час сімейних суперечок. У лондонських епізодах ми вже бачимо оповідача разом з Дон Жуаном на бенкеті в одного з англійських аристократів.

Оповідач є водночас і коментатором подій, колись сміливо введеним до структури англійського роману Г. Філдінгом, і втіленням певних авторських (ліричних) переживань, авторського пафосу - від іронічного до романтичного.

Таким чином, перед нами чи не перший у світовій літературі повноцінний представник четвертого - ліро-епічного - роду літератури, а також жанру роману у віршах.

Роман у віршах можна визначити як великий ліро-епічний твір, що широко й глибоко змальовує життя в картинах і образах. Дійсно, в «Дон Жуані» перед читачем постає сучасна героєві Європа від Іспанії до України, від Англії до Туреччини, він зустрічається з численними персонажами, серед яких лорди і гранди, султан з усім гаремом і Суворов з Катериною II...

Щоправда, коли припустити, що юність Дон Жуана припала на ті історичні події, свідком яких він нібито був (наприклад, здобуття Суворовим Ізмаїла відбулося 1790 р.), то на момент оповіді йому має бути не менше як п'ятдесят років, а оповідачу, котоий «мирив його батьків», аж ніяк не менше сімдесяти.

А втім, Дон Жуан - образ вічний, а отже вічно юний. До того ж цей новий Дон Жуан - ще й надто наївний, дитинний. У творі Байрона (і це - головний засіб створення іронії) він не спокушає жінок, натомість сам постійно стає жертвою прекрасних спокусниць. Героїні роману - жінки активні та самостійні. Незалежно від національності вони поводяться, як англійки, виховані на романах Г. Філдінга, з яких навчилися активній, «мужній» поведінці. І тільки одна англійка поводиться досить скромно - в неї вічно юний Дон Жуан закохується по-справжньому.

Що ж до Байрона, то йому, на жаль, не судилося «дописати роман» свого власного життя. У Греції, незалежності якої поет віддав усі свої сили (її буде таки здобуто за шість років по його смерті), він зустрів свій тридцять шостий день народження такими віршами:

Як шкода молодих років.

На жертву волі їх оддай!

До битви стати час наспів, В борні сконай!

(Переклад Д. Паламарчука)

Поезія «В день мого 36-ліття», написана 22 січня 1824 p., справді виявилася останньою. 19 квітня того ж року поет помер від лихоманки.