Е.Делакруа. Барка Дон Жуана гостя - статуї вбитого ним на дуелі дона Гонсаго, яку він запросив на вечерю. Мораль п'єси полягала у тому, що смерть, на відміну від життя, не гра і легковажного ставлення до себе не вибачає.

Французького дона Жуана (саме так іспанське ім'я Хуан (Juan) вимовляється французькою) бачимо в комедії Мольєра «Дон Жуан, або Кам'яний гість» (1665). Як класицист, Мольєр засудив «грайливе» барокове ставлення до життя, як пізній класицист, вловив у «музиці доби» ті ненависні йому нотки цинізму, що стануть характерними для наступної доби рококо. Тому чи не головнішою за роль Дон Жуана є в його п'єсі роль слуги Сганареля, людини з народу. Цю роль актор Мольєр написав, власне, для себе: словами Сганареля королівський блазень нищив придворних і аристократів, які своєю розбещеністю та цинізмом дуже нагадували йому Дон Жуана.

ІЦоправда, у мольєрівського героя вже були ті симпатичні риси, що стануть характерними й для байронівського Дон Жуана. Він сміливий, а якщо чогось і боїться, то не приховує страху. Він вірить у те, що двічі два - чотири, а якщо не може вірити ні в що інше, то принаймні не вдає, що вірить. Він щирий, а якщо вдається до лицемірства, то лише «віддаючи данину сучасній моді»... Словом, ось уже п'яте століття поспіль цей герой, готовий «висміювати все на світі», як і Фауст з його одвічним пошуком «чогось іще», є сучасником для європейців.

За доби романтизму Дон Жуан стає одним з найпопулярні-ших персонажів мистецтва.