можна щось заперечити, то лише те, що «Схід - цілком визначена політична алегорія» не для Мура, а для того тлумачення, що його Байрон дав його поемі.

ІЦе творам єнців і лейкістів було притаманне романтичне двосвіття - тобто виявлення різної «логіки почуттів» у реальності, сірій буденності, з одного боку, та в яскравому «нетутешньому» світі - з другого. Байрон не тільки довів цей контраст до кульмінації, а й втілив його у власній поетичній особистості, наблизив цей «інший» світ до себе самого й до свого читача-європейця.

Лише у тому «нетутешньому» світі вільно почувається поет, лише там він знаходить споріднені душі «людей Сходу», що їм, як і йому самому, притаманні поривання до волі, творча фантазія, надзвичайний розмах почуттів, спроможність на індивідуальний героїчний бунт проти світу, якщо світ не відповідає його вимогам.

На просвітительський «земний рай» цей «екзотичний світ» романтизму схожий насамперед тим, що людина тут так само «природна», тобто розкривається в усій своїй природній суті. А відрізняється від нього насамперед тим, що «природна» людина виявляється далеко не доброю.

У передмові до «Корсара» Байрон називає свого Чайльд-Га-рольда «людиною напрочуд відразливою». Проте й новий, «східний» герой не набагато симпатичніший за своїми людськими якостями.

Конрад, ватажок піратів (корсарів), здійснив сотні нападів на морські каравани, на його совісті тисячі вбивств невинних людей. При цьому він, як і Чайльд-Гарольд, «пройшов розчарування школу». Виявляється, що гострими відчуттями можна пересититися так само, як і сірою буденністю. Корсар знає тільки два сильних почуття, що йому ніколи не набридають: любов до його коханої Медори та ненависть до усього іншого світу.

Кохання не робить Конрада кращим. Навпаки, в його збо-ченій психіці це почуття якось дивно пов'язане з ненавистю: «Сама моя любов до тебе - це ненависть до них», - зізнається він Медорі, яка благає його припинити сіяти смерть і розпочати сімейну ідилію в будь-якому куточку світу (награбованого золота вже вистачить і собі, і дітям, і онукам). Проте Конрад не уявляє себе в образі Філемона та й кохати Медору в образі Бавкіди навряд чи зміг би. Урешті-решт його кохання стало причиною загибелі Медори. Втративши сенс свого існування, він не зміг пережити її смерті.

Отже, за Байроном, відмінність між «сильною», «природною» людиною Сходу та «кволою», «штучною» людиною Заходу, власне, полягає у здатності померти від кохання або вбити з ревнощів. Усюди «на схід від Заходу» Байрон знаходить такі

273