призму сприйняття Чайльд-Гарольда як окремого персонажа -героя не ліричного, а епічного. По суті, епічний герой як такий зникає, і поема набуває суто ліричного характеру. Та й більшість романтичної молоді Європи ще не готова була подивитися на себе збоку, а відтак не бажала об'єктивного існування епічного героя, відстороненого від душі самого Байрона -свого кумира й культурного героя.

« Одного ранку я прокинувся знаменитим»... Цей вислів, що став крилатим, належить саме Байрону і в його устах був простою констатацією факту.

Здавалося, ніщо не обіцяло поетові такого справді доброго для нього ранку. Він дуже нервував, їдучи до Лондона з двома піснями своєї першої поеми. Особисто не знайомий ні з ким із лондонських літераторів, Байрон, однак, заочно встиг образити багатьох. Першим його знайомством у літературних колах був той самий Т. Мур, котрий два роки тому викликав його на дуель. І от перша несподіванка: познайомившись із Байроном особисто й прочитавши його нові вірші. Мур відразу щиро полюбив поета. Від Мура чутка про «нового» Байрона, котрий і сам змужнів у «паломництві», і привіз з нього нові мужні й зрілі вірші, швидко розійшлася по Лондону. Всі нетерпляче чекали виходу у світ нової поеми Байрона і не розуміли, чому зволікає її видавець на прізвище Меррей. А видавець чекав першого політичного виступу лорда Байрона...

27 лютого 1812 р. Байрон виступив у Палаті лордів з приводу скандального закону про луддитів - робітників, котрі знищували верстати, вважаючи їх причиною зменшення кількості робочих місць. Цих «темних, ницих ворогів прогресу» члени обох палат з презирством називали «голотою». Усім було очевидно, що парламентська більшість підтримає законопроект, який передбачав для луддитів смертну кару. Виступ Байрона вже нічого не міг змінити. Як завжди, він був один проти всіх... Однак зворушлива промова поета сколихнула суспільство. 28 лютого 1812 р. Байрон прокинувся знаменитим. Ранкові газети надрукували його виступ, а заповзятливий видавець швидко почав продавати заздалегідь видрукувані примірники «Паломництва Чайльд-Гарольда», що розійшлися за лічені години. Надалі вихід у світ кожного нового твору Байрона з циклу східних поем (1813-1816) супроводжувався шаленим успіхом, але найбільшої слави зажив «Корсар» (1814). Першого ж дня було продано десять тисяч його примірників, загальний наклад видруку становив двадцять п'ять тисяч примірників - цифра для початку XIX ст. майже неймовірна.

Ліричність «Корсара» своєрідно сприймалася читачами, котрі, самі поширюючи чутки про поета, охоче в них вірили. Одну з пліток Байрон навіть записав у щоденнику: «Кажуть,