(як у Палаті лордів) манера поведінки, властива для Байрона і в багатьох інших випадках, була своєрідною реакцією на самотність, на зневагу, якої він дуже боявся. Адже був бідним, обтяженим боргами та ще й початкуючим поетом, який заслужив розгромної рецензії*.

Розгромна рецензія в шотландському журналі «Единбург Рев'ю», який був рупором щойно народженого британського романтизму, вийшла на першу ліричну збірку Байрона «Години розваги» (1807). Відтоді поет на все життя зненавидів перше покоління британських романтиків: від лейкістів починаючи й анонімним рецензентом із Шотландії закінчуючи. За кілька днів після присяги в Палаті лордів вийшла друком сатирична поема Байрона «Англійські барди і шотландські оглядачі» (1809). У поета з'явилися численні вороги. Один з ображених, видатний ірландський поет-романтик Томас Мур (1779-1852), навіть надіслав йому виклик на дуель. Однак Вайрон не отримав виклику Мура: у червні 1809 р. він вирушив у дворічну подорож країнами Південної Європи та Близького Сходу.

Те, що для багатьох романтиків було лише мрією, Вайрон втілив у життя. Під час подорожі він пише перші дві пісні свого знаменитого твору - поеми «Паломництво Чайльд-Гарольда».

Поема - ліро-епічний жанр. Однак Чайльд-Гарольд - головний герой першої поеми Байрона - ще мало чим відрізняється від ліричного героя його ранньої лірики. Принаймні деякі літературознавці користуються терміном «байронічний герой», яким об'єднують першого й другого, а також їхні численні копії у романтичній поезії після Байрона.

У перших двох піснях «розчарований мандрівник» Чайльд-Гарольд ще, так би мовити, «виборює собі епічність».

Так, наприклад, героя настільки вразили іспанські дівчата, котрі нарівні з чоловіками воювали проти військ Наполеона, що на якусь мить його навіть відпустив «дух похмурий», притаманний байронічному ліричному героєві з його дещо абстрактним ставленням до жінки («...а ти, о Жінко, світоч вроди...*, переклад//. Паламарчука). Чайльд-Гарольд спромігся критично оцінити себе й замислився над таким, загалом невластивим байронічному героєві-коханцю, запитанням: «А що моє кохання може дати їй?» Це до певної міри відкриває нам психологію Чайльд-Гарольда і ніби обіцяє подальший розвиток його характеру. Однак час ліро-епічного роду в європейській літературі взагалі та у творчості Байрона зокрема ще не настав.

Після повернення з романтичного «паломництва» й бурхливого чотирирічного перебування в Англії Вайрон знову, і вже назавжди, від'їжджає за кордон, де створює третю (Швейцарія, 1816р.)та четверту (Італія, 1818р.) пісні «Паломництва Чайльд-Гарольда». В них він уже не дивиться на світ крізь