готичних романів), то й твори нового покоління митців, про яке наразі йдеться, цей читач сприймав як схожі на готичний роман, а отже - романтичні.

Певна річ, що, протиставивши себе Просвітництву й класицизму, маючи досить своєрідне сприйняття Відродження й античності, романтики натомість обожнювали майстрів бароко (насамперед Кальдерона). Вони перейняли іронічне ставлення до реальності в рококо (не перейнявши, однак, його легкості та легковажності, тому про романтичну іронію варто говорити окремо - і далі ми це зробимо). Втім, головним відкриттям романтиків в історії культури було Середньовіччя, що його майже всі їхні попередники вважали «темними віками», з точки зору історії культури, безплідними й нецікавими.

Романтики просто не вірять в існування «темних» або «світлих» століть - вони вірять, що за будь-яких часів існують «темні» люди (більшість, «маса») та люди «світлі», яким у темряві буття сняться сни про далекий, невловимий ідеал.

Зрозуміло, що теза «життя є сон» - улюблена ідея улюблених епох романтиків, але романтики сприймають її парадоксально.

«Світ стає сном, а сон стас дійсністю», - заявляє Новаліс, Головному герою його незавершеного роману «Генріх фон Офтердінген» наснилася блакитна квітка небаченої краси, за якою він відтоді невимовно тужить. Герой вирушає в похід за своїм ідеалом.

Колрідж майже тими самими словами говорить про зникнення межі між сном і дійсністю у пошуках ідеалу: «А що, коли ти спав? І що, коли під час сну ти мріяв? І що, коли у своїх мріях ти піднявся на небеса і зірвав ту дивовижно прекрасну квітку? А потім ти прокинувся із квіткою в руках. То що ж тоді?»

Свій ідеал нове покоління європейських інтелектуалів шукало не лише у снах та мріях. Прагнення здобувати реальні знання, прищеплене просвітителями, надалі лише посилюється. Однак систематичну освіту шляхетне юнацтво XIX ст. здобувало не в університетах, а ще у ліцеях або гімназіях. Університети, принаймні на початку доби романтизму, були радше клубами для вільного обміну думками.

Щоправда, десь у середині доби романтизму - у 20-х роках XIX ст. - досить вдалу спробу повернути університету його просвітницьку роль здійснив ще один видатний німецький філософ цього покоління - Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831). Так само, як в той же самий час останню спробу відстояти систематичний Розум у літературі зробив Гете (у другій частині «Фауста»). Гегель запропонував студентам таку