систематизацію наук, якої середня школа (гімназія, ліцей) не давала. Він хотів повернути філософію з небес на землю, зробити її просто «головною наукою», «наукою наук». Гегель критикував усіх філософів свого покоління за припущення, ніби існує якийсь «ідеал» поза людською здатністю ідеалізувати і якась «істина» поза людським розумом. «Усяке пізнання є людським пізнанням», — наголошував він. Утім, його час ще не настав, адже за доби романтизму прагнення до «невимовного», «неможливого на землі» ідеалу, принаймні серед дорослого покоління, вважалося обов'язковим для культурної людини.

Тому молодий професор філософії Артур Шопенгауер (1788-1860), сприйнявши задум свого колеги Гегеля як примху та дурницю, оголосив, що одночасно з ним читатиме свій «справжній філософський курс» (у тому ж самому університеті). І тут молодь здивувала професорів своїм надзвичайним потягом до систематичних і практичних знань. Увесь університет пішов на лекції Гегеля. До Шопенгауера приходили лише три студенти-медики, та й тих на його лекції привели чутки, ніби «професор не сповна розуму» - вони хотіли вивчити на його прикладі цікавий різновид інтелектуального божевілля. Так пліч-о-пліч із систематизацією всіх наук ішла спеціалізація.

Спеціалізація торкнулася також і гуманітарних наук. Знання накопичувалися у такому обсязі, що тепер ідеал ученого-енциклопедиста став недосяжним і поступився місцем ідеалу вче-ного-спеціаліста. Принаймні 1799 р., вирушаючи в єгипетський похід, тоді ще генерал Наполеон Бонапарт узяв із собою цілий загін французьких учених - фахівців зі стародавньої історії. Наполеон і в цьому розумінні був прототипом Фауста - йому хотілося оживити давнину, але. на відміну від Фауста, не вдалося: секрет читання ієрогліфів був давно втрачений, і про свої таємниці Єгипет мовчав. Усе, що могли зробити історики, цс наповнити запасники Лувру папірусами, табличками й плитами з ієрогліфічними написами. Минуло кілька десятиліть, поки співробітник Лувру, добре освічений молодий філолог Жан Франсуа Шампольон, розбираючи його «завали», натрапив на «двомовну» єгипетську плиту (один і той самий текст на ній був написаний давньогрецькою та давньоєгипетською) і в результаті наполегливої праці знайшов ключ до ієрогліфічного письма.

Саме у той час Вільгельм Гумбольдт (1767-1835), вивчивши багато мов та літератур, порушив як таку проблему розуміння. Тим самим він суттєво змінив завдання й самої філології, і навіть філософії. Наприклад, переклавши великий уривок з давньоіндійського епосу «Махабхарата», Гумбольдт наполягав на тому, що європейська філософія в принципі не може створити