З історії України ти, напевне, пам'ятаєш, що шлях Мазепи до влади був зовсім не таким романтичним. Однак це не вигадка Байрона, а гіпотеза Вольтера, якому поет цілком довіряв і якого шанував як історика, філософа й письменника.

« Вольтер, а за ним Байрон помилялися, вважаючи Мазепу польським шляхтичем, який випадково потрапив на Україну, -писала С. Павличко. - Однак в цій помилці була своя романтика... В чужих землях Мазепа завойовує владу, славу, навіть королівський титул. Це романтичний міф, на якому частково відбилася особистість самого Байрона. який у чужій країні - Італії - став карбонарієм, а потім прагнув приєднатися до Болівара в Перу чи очолити або хоча б об'єднати національно-визвольний рух Греції».

У поемі цей романтичний міф знадобився Байрону задля того, щоб наприкінці своєї оповіді Мазепа зробив філософський висновок про незбагненність людської долі. Щоправда, Карл уже не чує слів, що могли б бути для нього повчальними:

Та ви дивуєтесь, чому Король не дякував йому За повість? Він причину знав: Король уже з годину спав.

Ці рядки, що завершують поему, характеризують бай-ронівського Мазепу вже не просто як філософа, а саме як романтичного філософа, схожого на колріджівського Старого Моряка. Адже тільки романтичний філософ здатний відкрити свою » рятівну» істину слухачеві незалежно від його стану. Тут до певної міри відчутна і пародія на Колріджа (якого, як і всіх лейкістів, Байрон не любив), і та сама романтична іронія, що стала основним інтонаційним забарвленням творів пізнього Байрона.

19 вересня 1818 р. Байрон пише Т. Муру: «Я завершив першу (довгу, приблизно на 180 октав) пісню поеми... Поема називається "Дон Жуан" і буде висміювати все на світі...» Ці рядки викликають принаймні чотири запитання:

1. Що таке октава?

2. Хто такий Дон Жуан?

3. Як романтик може висміювати все на світі?

4. Чи залишається він і після цього романтиком? Відповіді на ці запитання допоможуть нам зрозуміти,

чим завершується творчість Байрона та які перспективи для подальшого розвитку світової літератури вона відкриває.

Пригадай, який віршовий розмір Арістотель вважав най-розмовнішим з усіх метрів».