Спробуймо унаочнити причини інтересу романтиків до образу Дон Жуана на прикладі картини французького художника Ежена Делакруа (1798-1863) «Барка Дон Жуана» (1840).

1. Знайди на картині Дон Жуана. Чи легко це зробити? Чому художник не полегшив глядачеві це завдання?

2. Які типові риси романтичного пейзажу притаманні даному твору Делакруа?

3. Спробуй кількома словами схарактеризувати загальний настрій картини.

4. Які риси притаманні Дон Жуану як вічному образу? Чому саме ім'ям Дон Жуана (а не, скажімо, Фауста) назвав свою картину Делакруа?

За декілька століть літературної долі Дон Жуана сформувалося принаймні три варіанти ставлення до його властивості

« висміювати все на світі»:

1. Т. де Моліна та Мольєр, очевидно, могли б сказати, що не все на світі можна і треба висміювати.

2. Делакруа, як і більшість романтиків, напевне, радше погодився б із тим, що все у цьому світі жалюгідне й гідне висміювання. Однак, замість сміятися, художник-романтик від цієї «слушної» думки відчуває ту ж саму «світову скорботу», що її відчувають герої раннього Байрона.

3. Сам Байрон приєднався до бажання свого героя «висміяти все на світі».

Чи означає це, що «Дон Жуан» Байрона - це «вже не романтизм», так само, як «Фауст» Гете - «вже не Просвітництво» і

«Гамлет» Шекспіра - «вже не Відродження»? Не поспішатимемо з висновком, адже романтизм - явище надто живуче.

Власне, романтичне двосвіття вже саме по собі передбачає романтичну іронію як ставлення «світів» одне до одного.

У цьому глибоко розібралася С. Павличко: «Байронівську самопародію, яка чи не найбільше вражає в "Дон Жуані", -писала вона, - можна порівняти з ідеєю "сократівської" іронії, яку ще на зламі віків висунув Фрідріх Шлегель... Байронівсь-ка іронія виникла як реакція проти романтичного світосприйняття в цілому. Водночас вона була закономірним розвитком романтизму, його другим дном...»

Романтична іронія «передбачає обов'язкову подвійність ракурсу, самої оцінки подій. Це одночасно і повага, і зневага до власного почуття чи ідей» (С. Павличко). Взагалі іронія можлива лише за умови наявності таких точок зору, що заперечують одна одну. У «Дон Жуані» Байрона кожну подію ми бачимо не з однієї, а з двох позицій. Перша відбиває точку зору головного героя, друга - точку зору оповідача. Оповідач старший і мудріший. Він пам'ятає ще батьків героя.