Расіна та «Іпполіт» Евріпіда. Пошук раціонального виходу зі скрутних ситуацій, буквально між життям і смертю, є спільною темою цих трагедіографів.

Як ми пам'ятаємо, твори Евріпіда, зберігаючи формальний зв'язок з античною трагедісю, по суті відкривали новий жанр -жанр психологічної драми. Ці твори ніби «знаходилися між небом і землею»: непереконливі для сучасників, вони не в усьому були переконливими й для наступних поколінь, котрі забували, що Евріпід - лише геніальний засновник психологічної драми.

Пригадаймо міфологічний сюжет про Федру та Іпполіта. Федра, дружина афінського царя Тесея, покохала Іпполіта, сина її чоловіка й амазонки Іпполіти. Іпполіт з обуренням відштовхує Федру. Тоді жінка вдається до наклепу, внаслідок якого Іпполіт гине, а сама вона закінчує життя самогубством. За міфом, так само, як і в Евріпіда, кохання Федри - хвороба, пошесть, наслана Афродітою, богинею кохання, з метою помститися Іпполітові, який її не шанував.

Расіну, як класицисту, близька Евріпідова оцінка гріха Федри. Адже античний трагедіограф не звинувачував людський розум. Навпаки, він сформулював своє виправдання розуму устами самої ж героїні, котра говорить таке:

Мені здається так, що люди, як грішать, -Не розум каже їм грішить. Багато зна. Що - добре; тільки слід це розуміти так: Те, що корисне, знаєм ми і пізнаєм. Але ж не робим: цей - з ледащості, а той Приємність іншу нажить більше, ніж добро.

(Переклад Ф. Самоненка)

Давньогрецьке слово «грехос» (гріх) буквально означає «мимо цілі». Евріпідова впевненість у тому, що люди знають мету, тобто добро («Багато зна, що - добре»), проте їхня гріховна природа заважає їм «влучити в ціль», досягти добра, несподівано збігається з тлумаченням цього питання на початку біблійної книги «Буття» (яка на час життя Евріпіда вже існувала, але знати якої він не міг). Бути «немов боги» (тобто знати і розрізняти добро і зло) - не означає бути Богом (тобто вміти жити у добрі). А знати, як потрібно жити, не вміючи жити як потрібно, - це і означає не вміти «влучити в ціль», весь час зазнавати поразки, сіяти смерть і помирати.

У своїй «Федрі» Расін по суті ставить собі споконвічне завдання усіх європейських «відроджень» й усіх (крім римського) «класицизмів»: поєднати художній канон античності з християнською мораллю. І важко назвати інший твір європейської літератури, в якому це завдання було б реалізоване настільки