Зрештою, французький кардинал і перший міністр Ма-заріні, гідний продовжувач справи свого попередника Рішельє, прибрав Францію до рук. Однак після його смерті 1661 р. двадцятидворічний Людовік XIV заявив, що відтепер сам буде прем'єр-міністром, аби мати змогу реально правити своєю державою.

Саме Людовіку XIV належить фраза, що стала крилатою: «Держава - це я«. Проживши на світі сімдесят сім років, сімдесят два з них він був королем, пережив сина н онука. По його смерті корона перейшла вже до правнука.

Друга половина XVII - початок XVIII ст., або «доба Людовіка XIV», була періодом розквіту французького абсолютизму. Людовік вважав себе «новим Августом», що, зокрема, виявлялося у величезних грошових видатках діячам мистецтва. Звичайно, була й різниця: якщо Октавіан Август через мистецтво прагнув вплинути на всіх римських громадян, то Людовік засобами мистецтва виховував смаки та мораль вищої придворної касти. Решта населення мала працювати на короля та його двір, постачаючи їм засоби для розкішного життя. Будувати Версаль, розважати музикою й театром... І всією душею прагнути хоч трішечки наблизитися до цього привабливого та розкішного «шляхетного» світу.

Декому це вдавалося. Наприклад, одному шпалернику на прізвище Поклен, котрий постачав свої вироби до королівського палацу. Отримавши почесне звання «valet de chambre du roi», що можна приблизно перекласти як «покойовий королівський