слуга», він з гордістю передав його сину, Жану Батісту Поклепу. І навіть міг собі дозволити навчати сина в престижному колежі.

У колежі Жан Батіст »набрався вільнодумства» від тамтешніх учителів, серед яких був відомий філософ, астроном і фізик П'єр Гассенді (1592-1655). Піддаючи гострій критиці вчення Декарта про вроджені ідеї, Гассенді розвивав теорію античного філософа Епікура про атоми, в якій Богу відводив лише роль «творця атомів». Під час навчання син шпалерника пройнявся неабиякою повагою до творчості та творчих людей: мандрівний актор, як митець, здавався йому людиною аж надто вищою, ніж «покойовий королівський слуга». Відмовившись від звання й кар'єри «покойового слуги», він тікає з дому і розпочинає свій акторський шлях під псевдонімом Мольєр.

Так у рік смерті короля Людовіка XIII (1643) відбулося народження найяскравішої творчої особистості «доби Людовіка XIV» - великого актора, режисера та комедіографа Жана Батіста Мольера (1622-1673).

1643 р. разом з друзями (такими ж молодими, як він сам) Мольєр організовує акторський колектив під назвою «Славетний театр». І хоч ця красномовна назва свідчила про відсутність будь-яких сумнівів учасників колективу в тому, що слава не забариться, театр невдовзі прогорів. Після цього Мольєр вступає до трупи мандрівних акторів. Очікувана слава прийшла лише через п'ятнадцять років, а за цей час змінилося все. Замість долі улюбленця столичної публіки, Мольєру судилося нестерпно довге підкорення провінції (з'ясувалося, що задля цього треба добре вивчити реальне провінційне життя). Замість слави великого трагічного актора й автора трагедій, яким у мріях бачив себе юний Мольєр, несподівано прийшло справжнє амплуа -амплуа блазня, коміка, а надалі й автора комедій.

Двадцятирічному Людовіку XIV трагедій і трагедіографів у Парижі 1658 р. вистачало, тимчасом як роль королівського блазня була вакантною. Відтак прославлена у провінції трупа комедіантів на чолі з Мольєром була викликана до Парижа й прийнята під королівську опіку.

Ставши «комедіантом короля», Мольєр міг надалі не турбуватися про майбутнє, принаймні у матеріальному плані. Усе своє подальше життя він мав писати комедії про те, з чого волів сміятися король.

За будь-яких часів королівський блазень мав привілеї сміятися над тим, над чим більше ніхто в усьому світі сміятися не міг. Об'єктом сміху Мольєра могли бути французькі герцоги, графи, міністри, навіть цілі імперії. Об'єктом сміху або навіть простої байдужості Мольєра не могла бути лише одна людина на землі -«король-сонце», «уособлена Франція» - сам Людовік XIV.